БЕЗ'ЯЗИКИЙ

БЕЗ’ЯЗИ́КИЙ, а, е.

1. Який не має язика. * У порівн. Ні того дня, ні на другий не дивилася вже вона на свекра, що.. ходив мовчазний, мов без’язикий (Мирний, І, 1954, 225).

2. Який не говорить; німий. У стайнях, хлівах стоїть худоба, тремтить з холоду, чекає турботливого доглядача, що полегшить холодну долю без’язиких істот (Кир., Вибр., 1960, 300); * Образно. Колись без’язикі, німі, забиті і уярмлені народи піднімаються на весь зріст, заявляючи про свої людські права (Чаб., Шляхами.., 1961, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 154.

Без’Язикий, а, е.

1) Не имѣющій языка. Без’язика коняка. Рудан. І. 69.

2) Нѣмой, безсловесный. І всі у ряд поставали, наче без’язикі. Шевч. Дружки без’язикі. КС. 1883. II. 392. Шевченко, вийшовши дивом якимся із тиї темноти притоптаної, похилої, без’язикої. К. (О. 1861. IV. 30).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 48.