БЕВКНУТИ

БЕ́ВКНУТИ, ну, неш, док.

1. неперех. Однокр. до бе́вкати 1. В селі бевкнув дзвін на гвалт (Н.-Лев., II, 1956, 195); Бевкнули востаннє дзвони (Вирган, Квіт. береги, 1950, 169).

2. перех. і без додатка, розм. Сказати що-небудь коротко, уривчасто глухим, низьким голосом. Коли один із отців бевкнув "Благослови, отче", Данило Харитонович навіть підскочив і захрестився (Панч, В дорозі, 1959, 9); // Сказати що-небудь необдумано, необережно. Дивись, щоб не бевкнула кому, що я тут. Не бевкнеш? (Чаб., Катюша, 1960, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 118.

Бевкнути, ну, неш, гл. Одн. в. отъ бевкати. Пійду, по його душенці бевкну хоч раз. Маркев. Первий дзвін до сповіді бевкнув. Мнж. 105.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 36.