БЕ

БЕ², виг., дит. Уживається для вираження огиди до чого-небудь; // у знач. ім. бе, невідм. Про щось гидке, погане. Не руш того, бо то бе (Сл. Гр.).

БЕ¹, виг. Звуконаслідування, що відтворює крик кози або вівці. Вівці ліниво згинають коліна.. Голі морди, з старечим виразом зануди, одкривають слиняві губи, щоб поскаржитись бозна-кому: бе-е… ме-е… (Коцюб., II, 1955, 320).

◊ Ні бе ні ме [ні кукурі́ку], зневажл. — нічого не тямити, зовсім не розумітися на чомусь. Не вміє ні бе ні ме. Ні бе ні ме не знає (Номис, 1864, № 6059); Що твої промови. Коли ти ні бе ні ме В правилах із мови (С. Ол., Вибр., 1959, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 117.

Бе, меж.

1) Дѣтск. Выражаетъ гадливость. Не руш того, бо то бе! Какъ существительное: все нехорошее. О. 1862. IX. 118.

2) Подражаніе крику овцы.

3) Ні бе, ні ме. Ничего не понимаетъ. Що хоч кажи йому, а він ні бе, ні ме.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 36.