БАРАНЧИК

БАРА́НЧИК, а, ч.

1. Зменш. до бара́н 1,2. Вівчарики прехорошенько Найкращого баранчика взяли Та й патрають гуртом (Гл., Вибр., 1957, 33); На плечі він ніс забитого баранчика (Собко, Кавказ, 1946, 98).

2. Глиняна посудина, що має форму такої тварини, для подавання на стіл горілки, вина. До закусок рекомендується подавати горілку і настойки в графинах, куманцях і баранчиках (Укр. страви, 1957, 318).

3. Те саме, що баране́ць 2. Хвилі по ньому [ставку] перекочувалися одна через одну, і хвилі не прості, а з білими баранчиками… (Вишня, І, 1956, 346).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 104.

Баранчик, ка, м.

1) Ум. отъ баран. Пасуться три баранчики. Рудч. Ск. І. 8.

2) Бекасъ. Полт.

3) Хвостикъ арбуза. Узяв кавуна, держачи його за баранчика. Ком. І. 33.

4) Одно изъ колесъ въ плугѣ безъ обода.

5) При игрѣ въ ланки: каждый изъ стоящихъ на крайнихъ ямкахъ двухъ мальчиковъ, катающихъ мячъ. Ив. 34.

6) Часть уздечки. См. Гнузда.

7) мн. Баранчики. Раст. первоцвѣтъ, Primula officinalis. Ум. Баранчичок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 28.