БАНТИНА

БА́НТИНА, и, ж. Поперечна балка між кроквами. Під стелею на бантинах лежали колодки й сушились в диму (Н.-Лев., II, 1956, 392); Улас розшукав книжку в бур’яні і заховав за бантиною (Тют., Вир, 1964, 48); // Взагалі поперечина. Перед піччю на бантині сушиться шмаття (Л. Укр., IV, 1954, 212).

◊ На ба́нтину — повіситися, повісити когось. [Тимоха (з сльозами):] Пропало чотирнадцять з полтиною ні за цапову душу!.. Одне тепер зосталось мені: коли не в річку, то на бантину!.. (Кроп., IV, 1960, 186).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 102.

Бантина, ни, ж. = Банта 1. Стріха держить на кроквах, зв’язаних знизу бантинами. МУЕ. І. 88. (Черниг.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 27.

ба́нтина — у сільській хаті, сараї, клуні — поперечна балка між крок­вами, на якій тримається дах; у сполученні: на ба́нтину — повіси­тися, повісити когось, щось. — Одне тепер зосталось мені; коли не в річку, то на бантину!.. (М. Кропивницький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 26.