БАЛУВАТИ

БА́ЛУВАТИ, ую, уєш, недок., перех.

1. Надмірно пестити когось, потурати кому-небудь в його бажаннях і примхах. — Балує тебе мати, балує! — гладячи рукою по голові, казав батько (Мирний, І, 1954, 323); [Любов:] Мене ж балували, а не виховували (Л. Укр., II, 1951, 21); Зустрічаються ще й батьки, які надмірно балують молодь, роблячи погану послугу і дітям і суспільству (Рад. Укр., 28. II 1957, 1); * Образно. Життя ніколи не балувало Лешнера (Собко, Запорука..,1952, 38).

2. перев. чим. Виявляти увагу до когось, робити кому-небудь щось приємне. Мені так приємно, коли дістаю од тебе більшого листа. А ти мене не балуєш (Коцюб., III, 1956, 421); Ніколаєв.. поглядав із заздрістю на ставлення товаришів до Келембета: його цим ще ніхто не балував… (Ю. Янов., II, 1954, 103).

БАЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Гуляти на балах; бенкетувати. Хто змолоду балує, той під старість старцює (Укр.. присл.., 1955, 205).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 97.

Балувати, лую, єш, гл.

1) Проводить время въ балахъ, пировать. Мил. Св. 61. О. 1861. X. 38. МУЕ. ІІІ. 161.

2) — чим. Заниматься чѣмъ, быть опытнымъ въ чемъ. Вх. Уг. 226. Він тим балує. Хто чим балує, від того й гине. Фр. Пр. 21.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 25.