АНТИ

А́НТИ, ів, мн. Назва східнослов’янських племен, які в IV — VI ст. заселяли територію між Дністром і Дніпром. Візантійські автори VI ст. н. е. розповідають про численні слов’янські племена антів (Іст. УРСР, І, 1953, 30); Раніше тут проходили хоробрі племена антів. Може, ось цей горбок біля самої дороги і є могила вождя одного з тих племен (Автом., В. Кошик, 1954, 24).

АНТИ… Префікс, шо вживається для творення слів із значенням протилежний, ворожий чому-небудь; проти; напр.: антиколоніа́льний і т. д.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 48 - 49.

а́нти — східнослов’янські племе­на, які в IV—VI ст. заселяли тери­торію між Дністром і Дніпром; М. Грушевський допускає ототож­нення антів з предками українсько­го народу; візантійський письмен­ник і цісар Маврикій (VI ст.) пише: «Словени і анти мають однаковий спосіб життя, однакові нахили; вони вільні й ніколи не даються на­мовити себе під ярмо чужої влади, а вже ніколи на власній землі… Уступають радше перед силою, аніж подарунками»; С. Килимник пише: «Углиблюючись у наші веснянки-гаївки, ми мусимо пригада­ти, що вони створені близько IV— VI ст. (а може, й раніше) нашими прапращурами антами».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 15-16.