ЩИРИЙ

ЩИ́РИЙ, а, е.

1. Який прямо, безкорисливо, чистосердечно виражає свої почуття, думки; відвертий, правдивий. Чоловік був дуже добрий, до своїх щирий, зроду-віку нікого не скривдив (Вовчок, І, 1955, 85); Людина щира й пряма, Матєєв ненавидів безпідставні обіцянки й удавані розради (Тулуб, В степу.., 1964, 36); Батько Люсі, усміхаючись, розгладжує чорні козацькі вуса. Його знає все село як доброго хлібороба, чулу й щиру людину (Цюпа, Добротворець, 1971, 119); // Який охоче приймає кого-небудь, наділяє чимсь від душі: приязний, гостинний. Усе йому здавалося таким добрим, смачним; самі хазяїни — такими щирими, привітними людьми, що він аж повеселішав трохи… (Мирний, І, 1949, 274); Артем розповів Христі, що це за родичі, що за люди: щирі, привітні. З дорогою душею приймуть її (Головко, А. Гармаш, 1971, 547); // Уживається у підписах для вираження сердечної прихильності до кого-небудь. Разом з жінкою засилаємо Вам та цілій родині Вашій найсердечніші привітання. Ваш щирий Михайло Коцюбинський (Коцюб., III, 1956, 159); // Який є виявом доброго, сердечного ставлення (про вітання, подяку і т. ін.). Передайте моє щире вітання Вашій дружині (Мирний, V, 1955, 414); Арміє наша, народу дитино,— Щире народне спасибі тобі! (Рильський, І, 1956, 354); Почуття щирої подяки до дивного колгоспника заворушилося в грудях лейтенанта (Пан, Іду, 1946, 35); Рота зустріла його щирими поздоровленнями: доки Черниш лікувався, в полк, йому прийшло звання лейтенанта і орден Червоного Прапора (Гончар, III, 1959, 213); // Пройнятий сердечною теплотою, відвертістю. Серце стрепенулось, Змучене до краю; Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання, Вірної любові! (Стар., Поет. тв., 1958, 33); З газдинею зав’язалися у Марусі щирі, приятельські відносини (Хотк., II, 1966, 170); // Який виражає справжні, непідробні почуття, думки. Моя байка, добрі люди, У пригоді, може, буде; Я додам вам раду щиру: І при щасті знайте міру (Гл., Вибр., 1951, 120); Настя подивилась на нього, його очі були такі щирі, немов дивились їй у душу (Л. Укр., III, 1952, 589); Чи винен я, що в серці квітнуть твоя хода і голос твій? І що про тебе пісня щира і синню й золотом сія (Сос., II, 1958, 117); // Сповнений ласки, доброти, душевності; привітний. Такою тихою мовою та розумною радою Чіпка був як сповивачем сповитий. Од щирих слів любої жінки серце його впокоювалось (Мирний, І, 1949, 363); — Княгине моя, золото моє! — каже їй Гвинтовка.— Привітай же моїх гостей щирим словом і ласкою (П. Куліш, Вибр., 1969, 122); // Сповнений життєвої правди; правдивий. Чом я не маю огнистого слова, Палкого, чому? Може б та щира, гарячая мова Зломила зиму! (Л. Укр., I, 1951, 28); Своїм щирим, схвильованим словом Марко пройняв усіх (Коп., Десятикласники, 1938, 400).

◊ Від (од) щи́рого се́рця: а) (у сполуч. з дієсл., що виражають побажання, вітання) палко, від усієї душі. Павло обняв і поцілував її від щирого серця (П. Куліш, Вибр., 1969, 285); — Голубчику, Харитоне! Поздоровляю вас од щирого серця! — крикнув Прокопович і кинувся обнімати й цілувати Моссаковського(Н.-Лев., III, 1956, 69); Від щирого серця тисли [бійці] руки любимому командиру, поздоровляли з високою нагородою (Шер., В партиз. загонах, 1947, 77); б) (у сполуч. з дієсл. розказувати, розповідати і т. ін.) відверто, чистосердечно, не приховуючи нічого; чесно. Якби мати тогді до неї пристала, вона б усю правду, від щирого серця, усе б їй розказала (Кв.-Осн., II, 1956, 439); З (із) щи́рим се́рцем — з добрими намірами; довірливо. Не по правді ви із своєю Лесею робите. Я до вас із щирим серцем, а ви до мене з хитрощами (П. Куліш, Вибр., 1969, 67); [Терлецький:] Отут і поговоримо. Сідайте. [Чорноліс:] Яка розмова?.. Адже завжди так: Коли ти з щирим серцем, то тобі У вічі плюнуть. Це вже неодмінно (Дмит., Драм. тв., 1958, 384); Щи́ра дру́жба (прихи́льність і т. ін.) — сердечна, чиста, правдива дружба, прихильність і т. ін. Геть напади розбійницькі! За мир! За мир! За дружбу всіх народів щиру! (Рильський, III, 1961, 72); Щи́ра душа́; Щи́ре се́рце: а) уживається для підкреслення таких якостей характеру людини, як правдивість, відвертість, сердечність, душевність. Подруги в Уляні душі не чули.. Любили в Уляні щиру душу (Мирний, II, 1954, 102); [Вася:] Що тобі відомо? Мені відомо тільки, що в нього широка і щира душа, що він людина політичних принципів (Мик., І, 1957, 349); б) уживається на позначення людини, яка є носієм цих якостей. Вони навіть, бідні, ніколи не взнають Про вас, щирі душі, що стелите путь Новим поколінням (Фр., XIII, 1954, 28); — Чом же ви не оженились? Не знайшли щирого серця? гарячої душі? (Н.-Лев., VI, 1966, 39); Щи́ра моли́тва — палка молитва. Вона впаде навколішки, приникне головою до помосту,— шепче молитву щиру, просить у бога ласки (Мирний, I, 1949, 137); Щи́ре проха́ння — ласкава просьба. Певні, що Ви, завжди одкликаючись щиро на громадські справи, прихилите ухо своє.. і до нашого щирого прохання (Мирний, V, 1955, 398); Щи́рий друг (това́риш, при́ятель) — справжній, вірний друг, товариш, приятель. Мені ж, о господи, подай Любити правду на землі І друга щирого пошли! (Шевч., II, 1953, 333); Спасибі тобі, мій рідний брате, щирий товаришу, за твою ласку і добре діло! (Мирний, V, 1955, 346); Він не мав у місті ніякого щирого приятеля (Фр., VII, 1951, 256); Щи́рим се́рцем; Щи́рою душе́ю — віддаючи всі сили; самовіддано. Робить [Андрійко:] і діло, щирим серцем робить, а годинку урве собі на гуляння парубоцьке (Вовчок, І, 1955, 275); — Послужив я козацтву щирою душею, а як-то мені козацтво послужить! (П. Куліш, Вибр., 1969, 183).

2. Справжній, дійсний. Куди не піткнешся — панують кайдани; То де вже спокою нам ждать? Як щирі народу свого громадяни, За край ми повинні гадать! (Граб., І, 1959, 83); Епічні давні герої плакали, не соромлячись, і проте були справжніми, щирими героями, а ми? (Л. Укр., III, 1952, 681); З афектованим рухом щирого сіцілійця він підняв руку й потряс цибулею так, що гичка її перетяла сірі руїни й зазеленіла на блакитному небі (Коцюб., II, 1955, 403); Сахно заздро поглянула на дідугана і, хоч була й сама щира спортсменка.., на кулаки вона з ним не визвалася б (Смолич, I, 1958, 46); // Який по-справжньому вірить, дотримується чого-небудь. Щира мусульманка, яка знала страх божий, вихована у давніх звичаях та забобонах, вона не могла вибачить чоловікові гяурських примхів, вважала його мало не зрадником (Коцюб., II, 1955, 135); // Безпосередній і глибокий (перев. про почуття). — Щирому коханню і бог не противник, як кажуть люди,— перепинила Мотря (Коцюб., I, 1955, 51); За ласку діти відплачують щирою любов’ю (Панч, В дорозі, 1959, 275); Щирий подив метнувсь і застиг на Галагановім обличчі (Головко, II, 1957, 483); // Значний за ступенем вияву; щедрий. — За мої щирі послуги сама цариця пожаловала [пожалувала] мені Піски… (Мирний, І, 1949, 187); Багато фарб розкидано по степу, щедрих, щирих фарб збудженої землі (Ю. Яцов., II, 1958, 51); Можна було сісти на молодій, ще не запиленій пилюкою траві, рясно покрапаній наївними жовтенькими квітами, настояними на щирому сонці (Гончар, Земля… 1947, 4); // Без домішок, непідробний, чистий. Ой ти, річко бистрая, Ой ти, водо луговая, Чи не тяженько тобі, ..Круті бережки рівняючи, Щирі піски риючи? (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 278); Якби я всіми барвами владала, то я б на барву барву накладала, і малювала б щирим самоцвітом (Л. Укр., І, 1951, 258); Копи ніби зачаровані з музики степової,— то хмарніють, то міняться на сонці щирим золотом (Кос., Новели, 1962, 120); Співала ж дзвінко, дужо, незрівнянно! А голос був — із щирого срібла! Ой рано, рано, дуже рано, Оксано, ти від нас пішла… (Тич., II, 1957, 42).

◊ Сказа́ти щи́ру пра́вду; Сказа́ти по щи́рій пра́вді див. сказа́ти; Щи́ра пра́вда див. пра́вда.

3. на що, до чого і без додатка. Самовідданий, старанний, завзятий. [Пріська:] Ох… (Дивиться, як горить робота в Марти). Я змолоду була щира на роботу (Вас., III, 1960, 77); Взяв Антін собі дружину маленьку, слабу жінку, але щиру до роботи (Чорн., Визвол. земля, 1950, 40); Мою появу на фабриці мало хто помітив. Хіба що щирі читачі директорських наказів прочитали… що «такого-то зараховується на посаду художнього редактора фабрики» (Ю. Янов., II, 1958, 18); // Сповнений самовідданості, старання, завзяття. Хазяїн зглянувся на його щиру працю, похвалив його й набавив трохи плату (Мирний, II, 1954, 77); — Випросила дівчина Мар’яна, за щиру свою роботу влітку, випросила щонайменшу квітку (Л. Укр., III, 1952, 490).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 585.

Щирий, а, е.

1) Искренній. Щира душа. Ном. Щире серце. Чуб. III. 266.

2) Истинный, настоящій, неподдѣльный, сущій. Добра та рада, де щирая правда. Ном. № 6130. Щирий козак ззаду не нападається. Ном. № 4199. Це не казка, а щирая правда. Чуб. II. 27.

3) Настоящій, безпримѣсный, чистый. Щирий пісок. Радом. у. Ходить зайчик по щирім бору. Грин. III. 109. Зробив ворітця із щирого злітця. Чуб. III. 295. Огородив двір щирим залізом. Чуб.

4) Усердный, прилежный. Щирому і Бог помагає. Ном. № 4436. Ой запрягайте батькови коні ой щирі воронії. Мет.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 526.