ШПИГНУТИ

ШПИГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Однокр. до шпига́ти. Іде косар і, може б, проминув— Будяк його колючками шпигнув. Розсердився козак — і замахнув косою… (Гл., Байки.., 1959, 207); Потоцький шпигнув коня острогами і підскочив до Кондратовича (Стор., І, 1957, 129); [У р б а н:] Я бачив сам, як він [Парвус] лежав холодний, наче мертвий. Шпигнули голкою і то не чув (Л. Укр., II, 1951, 487); Шершінь як не шпигне Лиса в саме болюче місце! (Фр., IV, 1950, 69); Він спробував підвестися і обіперся об мерзлу землю. Та коли ворухнув рукою, гострий біль шпигнув йому в голову, і він знову втратив свідомість (Жур., До них іде.., 1952, 27); [Михайло:] За що ти печеш мене? За віщо картаєш? Я до тебе за порадою, а ти що не слово, то й наміряєш шпигнути (Стар., Вибр., 1959, 181); [Максим:] Ну й уперта ви! [Пріся:] 3 вас теж добра шпичка — умієте шпигнуть… (Вас., III, 1960, 175); — Кращий гусляр за пана хорунжого навряд чи знайдеться.— Хіба? — здивовано перепитав ротмістр, якого неприємно шпигнули слова дівчини (Добр., Очак. розмир, 1965, 94); // безос. Щось закректало збоку у вікні. Аж шпигнуло Саїда, мов електричною іскрою, і злетіла вся ота меланхолія, хвилинний занепад (Ле, Міжгір’я, 1953, 332); — Мене наче ножем шпигнуло: "Господи, господи! це ж я сама тільки й буду винна!" (Л. Янов., І, 1959, 88); *У порівн. Раптом, наче хто коней шпигнув, вирвались вони з колони і помчались в поле (Шер., В партиз. загонах, 1947, 104).

∆ Ко́лька шпигну́ла — виникло відчуття різкого болю (перев. в черевній порожнині, грудях). Саіб почутив кривду в серці: неначе його якась колька шпигнула в серце, і насупився (Н.-Лев., IV, 1956, 32); Шпигну́ти по́глядом кого — недоброзичливо, зло поглянути на кого-небудь. Страшно горіли вирлоокі його очі, неначе іскри з них посипались. Січовик хотів був ще вдруге пугукнуть, та й припинивсь, бо, як списом, шпигнуло його тим поглядом (Стор., І, 1957, 335); Шпигну́ти в се́рце — спричинити душевний біль, дошкулити кому-небудь неприємним зауваженням. Аж ось, нараз, неначе щось шпигнуло його шилом у саме серце: нагадав собі Краньцовську! (Март., Тв., 1954, 391); Цей докір шпигнув її просто в серце (Баш, Вибр., 1948, 122).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 519.

Шпигнути, гну́, гне́ш, гл. Однокр. отъ шпигати.

1) Кольнуть. Як раз Гибсона і насів, шпигнув в висок над правим оком. Котл. Ен. VI. 27.

2) Кольнуть, уколоть словами. Він її то тим, то сим, та й шпигне, а як коли, то й при людях. Г. Барв. 107.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 510.