ШАВЛІЯ

ШАВЛІ́Я, ї, ж.

1. Багаторічна трав’яниста та напівкущова рослина родини губоцвітих з великими пахучими квітками; деякі види її використовуються в медицині, парфюмерії та кулінарії. — Хто його знає, чи в шавлії купано її [дівчину] змалечку, чи в любистку… (Коцюб., І, 1955, 140); Горілку вона настоювала на шавлії, звіробої та зубрівці… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 149); Шавлія має запах камфорного лавра і заміняє його в кулінарії, особливо для приготування рибних страв (Колг. енц., II, 1956, 179).

2. Настій або відвар з листя деяких видів цієї рослини, що використовується як лікарський антисептичний засіб.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 395.

Шавлія, лії, ж. Раст. Шалфей, Salvia officinalis. Ном. № 14137. Посію я шавлію рано у неділю. Черк. у. Ум. Шавлієчка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 481.

шавлі́я = шальві́я = шевлі́я = шельві́я — багаторічна трав’яниста рослина родини губоцвітих з великими пахучими квітками; деякі види її використовуються в парфумерії та кулінарії; здавна вживають у народній медицині настій або відвар з листя цієї рослини; символічні значення рослини схожі з ру­́тою (див.), тому в піснях часто обидві назви уживаються поряд: «Посходила по слідоньках [милого] шевлія та рута», «На шевлію воду грію, На руту не буду»; за народним звичаєм, в шавлію ховається молода, і ніхто там її знайти не може, крім судженого. Посію яшавлію рано у неділю (Словник Грінченка); Коні ся розбрикали, Шальвію потоптали (П. Чубинський); По горі, горі зацвіла шельвія (Я. Головацький).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 647.