ЧІПЛЯТИСЯ

ЧІПЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., за кого — що, об кого — що, до кого — чого.

1. Зачіпати кого-, що-небудь за щось. Вона йшла лугом, зеленою високою травою. Їй любо так іти по тому пелехатому килимі, трава чіпляється за ноги, перечіпає… (Мирний, III, 1954, 350); Наша підвода спинилась побіч кількох інших, що чіплялися колесами одна за одну й затримували збентежені коні, які рвались урозтіч (Досв., Вибр., 1959, 91); Яблуневе гілля, метляючись, чіплялося за дах (Шиян, Переможці, 1950, 69); // Натикаючись на що-небудь, чіпати його під час руху, зачіпатися за нього. Калітеску ледве йшов, чіпляючись ногами за коріння (Петльов., Хотинці, 1949, 175); Каламутні хмари чіпляються за скелясті верховини (Кучер, Полтавка, 1950, 25); Коса чіпляється за купини й кущі. Серед частих стовбурів немає розмаху (Ільч., Вибр., 1948, 32); * Образно. Далеко за луками — оком не вловиш — працювали дівчата. Звідтіля линула, над парком пролітала, чіплялась за тополі гостроверхі пісня (Рибак, Помилка.., 1956, 258); // Приставати, прилипати до кого-, чого-небудь (про щось чіпке, в’язке, липке). Брів [Давид] бур’яном у двір, де будівлі цегляні. Чіплялись реп’яхи до шинелі (Головко, II, 1957, 17); // перен. Затримуватися, зосереджуватися на чомусь (про очі, погляд, думки і т. ін.). Мій погляд чомусь чіпляється за білу блискучу ложку, що й досі хилитається в тарілці (Кол., На фронті.., 1959, 162); // перен., розм. Огортати, охоплювати когось (про відчуття). Оксен йшов селом, вразливий і гнівний, і цей гнів чіплявся до нього кожного ранку, як тільки він прокидався від сну (Тют., Вир, 1964, 27).

2. Братися, хапатися руками за що-небудь, утримуватися за щось певним чином. Він буде плазувати, чіплятиметься не тільки руками й ногами, а й зубами навіть, а таки вилізе з цих мочарів (Коцюб., І, 1955, 367); Настя зирк — та й охолола: чіпляючись за лозу, на берег видирався інспектор (Вас., І, 1959, 223); Коли вони схопилися, під ними осунувся грунт, і тепер обидва руками чіплялися за берег, намагаючись встояти проти швидкої течії (Трубл., І, 1955, 127); А тут іще й Остапко розіскімливсь, за спідницю чіпляється,— ляснула (Головко, II, 1957, 199); // на що. Хапатися за який-небудь рухомий транспорт. — Що це за пустощі! Це ж не трамвай, на який чіпляються хлопчаки! (Ів., Вел. очі, 1956, 59); Нові пасажири тим часом валять у вагон з безконечними клунками, лантухами, спотикаються на рейки, тиснуться, чіпляються на буфери (Мик., І, 1957, 103); // Хапатися чим-небудь гострим, загнутим і т. ін. за щось, повисаючи на ньому. Чіпляється дятел за кору дерева і лазить, куди захоче (Коп., Як вони.., 1948, 95); Вони [жучки] ворушили ніжками, чіплялись за пальці, вперто не хотіли пролазити у вузеньку шийку пляшки (Донч., VI, 1957, 57); Королів цвіт та кручені паничі, в’ючись по лозі, сягали навислого гілля і чіплялись за нього своїми пагінцями (Гончар, IV, 1960, 40); // Ловитися на гачок. Ми ходили купатися й ловити рибу.., на гачок чіплялися черепахи й зрідка в’юни (Ю. Янов., II, 1958, 225); // перен., розм. Намагатися заручитися чиєю-небудь підтримкою, спиратися у своїх діях на кого-, що-небудь. Європейська буржуазія судорожно чіпляється за вояччину і реакцію із страху перед робітничим рухом (Ленін, 23, 1972, 139).

◊ На ши́ю чіпля́тися кому — те саме, що На ши́ю ві́шатися (див. ві́шатися). — Якби ти була моя жінка, а тут де не візьмись хвинтик з улиці… І ти чіпляєшся йому на шию! Гарно було б мені на те дивитися? (Мирний, III, 1954, 230); Якби це залежало тільки від Тані, вона у відзнаку примирення весь день отут цілувалася б, чіплялася б Богданові на шию, забувши про конспекти, про екзамени, про все на світі (Гончар, Людина.., 1960, 4).

3. перен., розм. Намагатися будь-що затримати, зберегти кого-, що-небудь. [Кузь:] Дивно мені, мамо, аж чудно,— що ви.. й досі за старі свої звички чіпляєтесь (Тич., І, 1957, 257); Хоч її й підвели вже до думки, що чекати на нього марно, проте не хотілось змиритися з цим. Чіплялась за кожну ниточку сподівання, намагалась думати, що він живий (Баш, Надія, 1960, 284); — Брехнею не врятуєш себе. Ніколи я не чіплявся за неправду, то чого маю чіплятись тепер? (Стельмах, І, 1962, 451).

4. перен., розм. Прискіпуватися до кого-небудь. Мати чіплялась до його, питала в його, що в його болить (Н.-Лев., II, 1956, 190); Вже більше місяця, як йому вдалося вирватися з львівської тюрми. Як не чіплялась до нього поліція, та нічого з того у них не вийшло (Цюпа, Назустріч.., 1958, 117); // Упадати біля кого-небудь, намагаючись привернути до себе його увагу; залицятися. Отаманська дочка частіше та частіше навідувалась на берег та все трохи ніби чіплялась до Миколи. Це залицяння усім кинулось в очі, навіть батькові (Н.-Лев., II, 1956, 231); Сама Христя хвалилась учора, що Легейдин Карпо чіпляється (Головко, II, 1957, 399); // Нападати на кого-небудь, передаватися комусь, заражати (про хвороби, захворювання). [Вересай:] Ліки — то панські вигадки. До мене хвороби не чіпляються (Мокр., П’єси, 1959, 252); // З’єднуватися, сполучатися одне з одним. Дні летіли. Як зубець пущеної шестерні, чіпляючись один за одного, оберталися шаленим темпом (Коцюба, Нові береги, 1959, 452); // перен. Пов’язуватися з чимось попереднім, приєднуватися одно до одного. Отак вони довго балакали. Слово за слово чіплялося; одна думка нанизувалась на другу (Мирний, І, 1949, 356); [Роман:] Та вже як чоловік спантеличиться, то помилка за помилку так і чіпляються!.. (Кроп., II, 1958, 53); Розмова зав’язалася одразу, невимушено. Одна тема чіплялася за другу (Минко, Повна чаша, 1950, 162); В голові, мов жар, пашать мізки, одна за одну чіпляються мстиві думки, але Терентій не впивається, а стримує їх (Стельмах, Хліб.., 1959, 115).

◊ Смоло́ю чіпля́тися див. смола́; Чіпля́тися до слів (до сло́ва) — прискіпуватися до висловленого ким-небудь. [Хлопець:] Ти якось дивно настроєна сьогодні. Чіпляєшся до слів… [Дівчина:] До якого ж я слова вчепилась? Скоріше до факта [факту], ніж до слова (Л. Укр., II, 1951, 100); Чіпля́тися, як (мов) реп’я́х — те саме, що Чіпля́тися, як [ше́вська] смола́ (див. смола́). [Мусій:] Ну й чоловік!.. До кожного чіпляється, як той реп’ях. Розлютувався за пісню, а на нас напався (Гр., II, 1963, 560); — Не кажи так, Федю… Який він мені жених? Чіпляється, мов реп’ях. Доброго слова не слухає, а плюнути межи очі не насмію (Добр., Очак. розмир, 1965, 276); Чіпля́тися, як (мов, немо́в і т. ін.) [ше́вська] смола́ див. смола́.

5. Пас. до чіпля́ти 1, 2. В ярмаркові дні до канатів і гаків [гойдалки] чіплялося два збиті з дощок човни з виточеними жіночими погруддями на носах (Смолич, II, 1958, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 342.

Чіплятися, ля́юся, єшся, гл.

1) Цѣпляться. Біда за біду чіпляється, як у ланцюзі кільце за кільце. Ном. № 2164.

2) Привязываться, приставать.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 466.