ЧУМАК

ЧУМА́К, а́, ч.

1. На Україні в XV-XIX ст.— візник і торговець, який перевозив на волах хліб, сіль, рибу та інші товари для продажу. Іде чумак з-за Лиману З чужим добрим, безталанний, Чужі воли поганяє, Поганяючи, співає: — Доле моя, доле, Чом ти не такая, Як інша чужая? (Шевч., І, 1963, 252); Дивимось, а се чумаки з гори йдуть (Вовчок, І, 1955, 58); Іде чумак, іде козак Дорогою з Дону (Щог., Поезії, 1958, 66); Глянув Кайдаш на стіл: на покуті сидить чумак, з котрим він стрічався в Криму (Н.-Лев., II, 1956, 349); — Ну, звичайно, закохалась наша Варвара Павлівна, знову все пересолено. Чумак з возом перекинувся, як говорили у минулому сторіччі (Собко, Справа.., 1959, 178); *У порівн. Воли, підбившись по кам’янистій дорозі, понуро шкутильгали, а румуни в сіряках і високих чорних шапках брели з батіжками поруч возів, як чумаки (Гончар, III, 1959, 14).

2. Український народний танець. "Чумак". Танець виконують дівчина і хлопець. Перед початком танцю дівчина стоїть в останній лівій кулісі, а хлопець — у середній правій кулісі (Укр. нар. танці, 1969, 540); Поки люди "йшли козака", поки поважно, по троє против [проти] одного, водили "чумака", Дарки не було видно (Л. Укр., III, 1952, 671).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 382.

Чумак, ка, м. Чумакъ. Рудч. Ск. II. 171. Віз ламається — чумак ума набірається; а як віл пристає, то й ума не стає. Рудч. Чп. 256. Ум. Чумаченько. Мет. 21.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 477.

чума́к = чумачи́на (мн. чумаки́) —

1) (зменшено-пестливе — чумаче́нько) в Україні XVI—XIX ст. — візник і торгівець, який перевозив на волах хліб, сіль, рибу та інші товари для продажу; чумацтво (чумакування) як торговельно-візницький промисел — самобутнє й неповторне явище в історії українського народу; для безпеки чумаки об’єднувалися у валки, очолювані отаманами; далека важка дорога і тяжка чумацька робота породили вислів: «Ой чумаче, чумаче, життя твоє собаче!»; чумакування народ сприймає як нелегке ремесло, тому кажуть: «— Чумаче, де твої гроші? — То в узвозі, то в перевозі», «Доля чумацька гірка і щастя щербате»; далека чумацька дорога пов’язана з пригодами: «Віз ламається, чумак ума набирається», «Гола, як Теплинський ліс, де чумаків бере біс», «Чумак з сіллю (з возом) перекинувся»; на тему чумацтва (чумакування) в народі створено велику кількість чумацьких пісень, які стали окремим народно-пісенним жанром. Іде чумак з-за Лиману З чужим добром, безталанний. Чужі воли поганяє, Поганяючи, співає: — Доле моя, доле, Чом ти не такая, Як інша чужая? (Т. Шевченко); Іде чумак, іде козак дорогою з Дону (Я. Щоголев); По степу широкім чумаки ідуть, На возах широких рибу-сіль везуть (Л. Полтава); Ой чому ти, моя мати, рано не збудила, ой як тая чумачина з села виходила? (коломийка); Задоволі риби й солі Везе чумачина (С. Руданський); Показуйте ви, Славні чумаченьки, Славний товар із возів (пісня); За Києвом, та за Дніпром, Попід темним гаєм, Ідуть шляхом чумаченьки, Пугача співають (Т. Шевченко);

2) український народний танець.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 645-646.