ЧЕРЕДА

ЧЕРЕДА́, и́, ж. Гурт свійських тварин (перев. великої рогатої худоби), які утримуються, пасуться разом. Невсипуща господиня Гаїнка давно вже встала вдвох із матір’ю, відігнала корову до череди (Гр., II, 1963, 346); Партизанські пастухи гнали з степових маєтків отари овець, череди волів та робочих верблюдів (Гончар, II, 1959, 85); Цілі табуни коней, череди худоби і овець — оце разом з людьми виводили турки і татари з нашої держави (Мак., Вибр., 1956, 583); Ідучи окрайком грабового бору, замітили [прочани] .. чималу череду свиней (Морд., І, 1958, 108); Тільки що Тихович наважився увійти в двір, як йому запи-нила дорогу гусяча череда (Коцюб., І, 1955, 224); *У порівн. А там за Россю, на роздолі, попід горами й по долинах розсипались, як та череда, невеличкі біленькі міщанські хатки (Н.-Лев., І, 1956, 52); // Група тварин, риб і т. ін. одного виду, які тримаються разом; зграя, косяк. По самій поверхні гладкого, кришталевого дзеркала звільна, поважно плила ціла череда невеличких кленів (Фр., III, 1950, 11); // перен., розм. Велика, неорганізована група людей, які разом кудись ідуть, прямують і т. ін.; юрба. — Чи ви пак знаєте, де ваша Мелашка? Це ж наша Палазя розгубила свою череду десь по Києві. Водила, водила, поки доводилась (Н.-Лев., II, 1956, 336); // перен., чого, розм. Маса, велика кількість чого-небудь, скупченого, розташованого в одному місці. Устало веселеє сонце, Розбіглась хмарок череда (Дн. Чайка, Тв., 1960, 272); Що за кладовища техніки, що за череди залізних важких громадин розбрелись від Дунаю до самого Балатона? То пісочно-жовті, то обгоріло-чорні "пантери", "тигри" обростають бур’янами вище гусениць… (Гончар, III, 1959, 272); // перен. Ряд чого-небудь подібного одне до одного. Сонливі, походні думи та мрії, невиразні і мінливі, як у небі хмари, потягнулися в голові довгою нудотною чередою (Вас., II, 1959, 40); Вона [Параска] сама чула, як та правда кидалась під її серцем, як вона не раз радісну череду думок повертала у люту тугу (Мирний, IV, 1955, 63); // у знач. присл. чередо́ю. Один за одним, ряд за рядом. Вона любила хлопців і була б рада, щоб вони ходили за нею чередою (Коцюб., І, 1955, 64); Гейко відчув, що хвилі, які біжать до берега чередою, вже не допомагають йому, а навіть перешкоджають (Ткач, Жди.., 1959, 24); Сумною чередою тяглись роки злигоднів і наполегливої праці (Довж., І, 1958, 419).

ЧЕРЕДА́², и́, ж. (Bidens L.). Вид однорічних трав’янистих рослин родини складноцвітих, що використовуються в медицині. Череду зберігають в ящиках, викладених папером (Лікар. рослини.., 1958, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 303 - 304.

Череда, ди, ж.

1) Стадо крупнаго рогатаго скота. Вас. 197. Народ — як товар у череді: усякі є. Ном. № 2452.

2) Раст. Bidens tripartita L. ЗЮЗО. І. 114.

3) Просо разныхъ сортовъ. Мнж. 194. Ум. Черідка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 455.

череда́ —

1) гурт свійських тварин (перев. великої рогатої худоби), які утримуються, пасуться разом; символізує неорганізовану юрбу, якою маніпулюють. Народ — як товар у череді; усякі є (приказка); Який пастух, така й череда (М. Номис); Коли б слухав Бог чередника, то б за літо вся череда видохла (прислів’я);

2) однорічна трав’яниста рослина родинискладноцвітих; широко використовується в народній медицині.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 638.