ЧЕЛЯДЬ

ЧЕ́ЛЯДЬ, і, ж., збірн.

1. іст. Населення феодальної вотчини у давньоруській державі, що перебувало в різних формах залежності від феодала (холопи, закупи, смерди та ін.). Усі категорії залежного від вотчинника населення в джерелах називають челяддю (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 448); Челядь, мабуть, прислужувала феодалу і його сім’ї у побуті, працювала у різних господарських службах, що концентрувалися у дворі, наглядала за роботами у господарстві та ін. (Археол., VIII, 1953, 24).

2. іст. Дворові люди, що жили й працювали в поміщицькій садибі, панська прислуга. Будували кухні, комори, сараї, стайню. Не тільки треба панам десь жити,— треба десь челядь містити (Мирний, І, 1949, 194); На подвір’ї о. Хведора стояла.. проста, здорова хата для челяді (Н.-Лев., І, 1956, 145); — Самі зібралися, щоб у жнива бастувати. То мені треба було побігти в панський двір скликати челядь та й тих, які в лісі працюють (Стельмах, I, 1962, 550); // Люди, які займали невисоке службове або громадське становище. — Щоб отcсе я, будучи паном на всю губу, не знайшов собі ліпшої компанії над запорозьку челядь! (П. Куліш, Вибр., 1969, 124); Гвардійці в своїх мальовничих мундирах, реміснича челядь у полотняних куртках і фартухах, з засуканими рукавами стояли в рядах, зі зброєю в руці (Фр., VI, 1951, 156); // Слуги взагалі; прислужники. Якось їх, клятих [ксьондзів], і до мене Вночі на хутір занесло. А з ними челядь їх скажена Та ще драгуни… (Шевч., [І, 1963, 257); Русь! Що він знав про неї!? Він знав дуже багато і, виходить, дуже мало. Він знав її царів і лукаву челядь царської псарні (Стельмах, I, 1962, 617)

3. заст., діал. Молодь. А на нашій та вулиці Насипано жита, От як вийде челядь гулять. — Так як перемита (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 28); На одшибі од села було ігрище, челядь гомоніла, співала, сміялась (Вовчок, VI, 1956, 229); Челядь гуляє на майдані; старі гомонять під ворітьми, а в Маланки звичайні гості — думи (Коцюб., II, 1955, 13); — Доню, глянь краще: весна розцвітається.— Саме твоя це пора, Онде вся челядь твоя дожидається, Кинь мене — я вже стара (Дн. Чайка, Тв., 1960, 286); // Весільні гості молодої. Марусина челядь сідає вечерять (Сл. Гр.).

4. заст. Жінки, дівчата. — Скоріше, Христе, одягайся; уже наша челядь у зборі! — Куди се?— пита Пріська. — Колядувати, мамо (Мирний, III, 1954, 34).

Бі́ла че́лядь — жінки (дівчата і заміжні). Коли турки воювали, білу челядь забирали (Думи.., 1941, 173); Ні в чім буде між білу челядь піти погуляти (Сл. Гр.).

5. діал. Члени однієї родини. [Рябина:] Та що, жінка в церкві з усею челяддю, нікуди мені дітися, бо хату замкнула і ключ з собою взяла (Фр., IX, 1952, 411); Для того ця служба в панотця була для Івана дуже догідна, бо не міг ніде інде стільки заробити, аби вигодувати таку челядь (Март., Тв., 1954, 227)

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 292.

Челядь, ди и ді, ж.

1) Молодежь, молодые люди и дѣвушки. Рудч. Чп. 256. А Наталя за всю челядь славилась красою. Мкр. Н. 4. Ходити між челядь. Бывать въ собранія молодежи. Мил. 171. На свадьбѣ челядь — это участники свадьбы изъ молодежи. Брязнули ложечками ще й тарілочками: Марусина челядь сідає вечерять. МУЕ. І. 135. (Полт.).

2) Женщины (дѣвушки и замужнія). Шух. І. 31. Въ томъ-же значеніи употребляется: біла челядь. Коли турки воювали, білу челядь забірали. АД. І. 86. Ні в чім буде між білу челядь піти погуляти. АД. І. 109.

3) Слуги, прислуга, домочадцы. Раз поїхав той князь на полювання, да й одбивсь у пущі од своєї челяди. К. Оп. 7. Попівський хліб роспірає челяді бік. Ном. № 10337. Дворова челядь. Стор. Ум. Челя́дка, челя́донька, челядочка. А за сим словом бувай же здорова, не сама собою, з отцем і маткою, із своєю челядкою. Чуб. III. 299. Усю челядоньку порозбужала. Мет. 242. Була челядонька, та вся заміж вийшла. Грин. III. 174.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 450.

че́лядь —

1) населення феодальної вотчини у Давньоруській державі, що перебувало в різних формах залежності від феодала (холопи, закупи, смерди та ін.);

2) дворові люди, що жили й працювали в поміщицькій садибі, панська прислуга. Попівський хліб розпира челяді бік (М. Номис);

3) стара народна назва молоді, а також на весіллі — його учасників. А Наталя на всю челядь славилась красою (М. Макаровський); Брязнули ложечками ще й тарілочками: Марусина челядь сідає вечеряти (Словник Грінченка); у сполученні: бі́ла че́лядь — стара назва жінок і дівчат.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 636-637.