ЧВИРКНУТИ

ЧВИ́РКНУТИ і рідко ЧВІ́РКНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до чви́ркати, чві́ркати. Андрій з презирством чвиркнув крізь зуби (Коцюб., II, 1955, 8); — Курить хочеться, брат,— чвіркнув Сашко (Тесл., З книги життя, 1949, 93); Хлопець чвиркнув по-парубоцькому через губу і загадково усміхнувся (Воскр., Весна.., 1939, 46); — Левку, ти прийшов мене сватати? — Парубок чвиркнув і неохоче відповів: — Дуже ти мені потрібна (Стельмах, І, 1962, 534); Знайшлась у паничевій машині і шипучка якась, мабуть, американська, що чвіркнула на чабана піною (Гончар, Таврія, 1952, 302).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 289.