ХІТЬ

ХІТЬ, хо́ті і діал. хі́ті, ж., розм.

1. перев. до чого або з інфін. Бажання, прагнення здійснити, виконати щось, домогтися чогось. На другий день добув [Чіпка] десь ціпа й молотив у клуні.. Де та сила і хіть узялися! (Мирний, І, 1949, 323); Щоб була ти щасливою в світі,— То не мав би я іншої хіті, Най там серце кого не коха (Граб., І, 1959, 264); // у знач. присудк. сл. Є бажання, хочеться. Хто хоче, грає або співає, кому хіть — бряжчить на арфі (Вовчок, І, 1955, 374); // Потреба в чому-небудь. Зістався смуток, той смуток, що гризе душу, проганяє сон вночі, одбиває хіть їсти й пити (Н.-Лев., VI, 1966, 68); Звірі полювали один на одного, дрібнота рятувалася від хижаків, хижаки докладали всіх зусиль, щоб перехопити, щоб упіймати й задовольнити свою хіть до їжі (Донч., II, 1956, 43).

&́9671; Бере́ (бра́ла, взяла́, прийшла́, при́йде) хіть — хочеться, хотілося, захочеться, захотілося. — Куди їм виселятись? пощо? — питали вони себе, і їх брала хіть в живі очі розсміятися (Коцюб., І, 1955, 294); — Ти шиєш, та й мене взяла хіть до роботи,— обізвалась Марта Кирилівна (Н.-Лев., VI, 1966, 62); От, може, вам колись,— часами се буває,— Розглянути старі шпаргали прийде хіть (Л. Укр., І, 1951, 112); З (із) [вели́кою, ми́лою і т. ін.] хі́ттю — з приємністю, радістю; охоче. — У кого се ти хліба позичила? — У Микити у Румая.— Довго, мабуть, гнувся — не давав? — О, де ж там! І трошки ні! Зараз, таки зараз дав, із милою хіттю (Вовчок, І, 1955, 147); З великою хіттю пристану до перекладання книжок для дітей (Коцюб., III, 1956, 121).

2. Нахил, потяг, пристрасть до якоїсь діяльності чи якихось занять. Лісник знайомий єсть у мене. Він До щеплювання має хіть велику (Рильський, III, 1961, 204); Семенко усю свою хіть, що мав до господарства, з хати на клуб переніс (Мур., Бук. повість, 1959, 134); — Не знаєш, що твій батько — мій батько? Що він мені прищепив хіть до механізації? Я Омеляну Овсійовичу завдячуватиму до могили (Логв., Давні рани, 1961, 144); // до кого. Любовний потяг, пристрасть. — Рутулець Турн тебе вже свата, За ним, бач, тягне і Амата, І ти в йому находиш смак. До кого хіть ти більшу маєш, Скажи, кого з нас вибираєш? (Котл., І, 1952, 178).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 75.

Хіть, хо́ті и хіті, ж. Охота, желаніе. Були латинці дружні люде і воюватись мали хіть. Котл. Ен. IV. 60. Сього дива — аби хіть. Ном. № 7673. Аби хіть була! от як уже немає хоті…. Ном. № 4975. Хіті з вола, а сили з комаря. Ком. Пр. № 1233. Хіть мати до ко́го. Имѣть къ кому склонность, влеченіе. До кого ти хіть більшу маєш? Полт.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 400.