ХУДОБА

ХУДО́БА, и, ж.

1. збірн. Чотириногі свійські сільськогосподарські тварини. Один Рябко, один, як палець, не дрімає, Худобу панську, мов брат рідний, доглядає (Г.-Арт., Байки.., 1958, 49); Знайшовся такий чоловік з другого села: .. — Віддай,— каже,— твою дочку за мого сина, то побачиш, яка з неї буде невсипуща хазяйка.— Добре,— каже батько,— віддам, і з нею, як сказав, третину худоби (Стор., І, 1957, 27); Раз Андрійко, як і завше, пас худобу: пару конячок, корову та двоє телят (Коцюб., І, 1955, 442); У кошарах тихо ремигала худоба… (Десняк, Десну.., 1949, 241); Молочна худоба; *У порівн. — Не можна довше стерпіти! Не можна! Пани ріжуть нас, як худобу на м’ясо, як овечок! — загула громада (Н.-Лев., VII, 1966, 139).

&́9651; Вели́ка рога́та худо́ба див. вели́кий; Голла́ндська худо́ба див. голла́ндський.

2. перен., розм., лайл. Те саме, що би́дло 2, 3. — Пани як пани. Що ми для них? — худоба! Бувало роби хоч перервись, очі на лоба лізуть. А харч відома: глевтяк та борщ з червивою таранею (Головко, II, 1957, 195); Його дружина За предковічним звичаєм хевсурським Йому дітей родила у хліві, Бо породілля — то, мовляв, худоба… (Рильський, III, 1961, 163); — За кучму сю твою велику Як дам ляща тобі я в пику, То тут тебе лизне і чорт! І очі видеру із лоба Тобі, диявольська худоба (Котл., І, 1952, 83); Його промова перепліталась із найрізноманітнішими лайками, але щодо змісту — була дуже коротка. Всі вони — худоба і лайно (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляна, 1958, 75).

3. збірн., діал. Майно, скарб. Я, бувало, й тому [рам’ю] рада. Хоч переміна буде, думаю. Та виберу вільну часину, позшиваю, та й пошию або керсетку або спідницю. Ото і все мов збіжжя і вся худоба! (Мирний, І, 1954, 72): А старости все своє та своє торочать: і скоту багато [у молодого], і воли, і корови, і коні, і всяка худоба (Григ., Вибр., 1959, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 167.

Худоба, би, ж.

1) Имущество, состояніе. От як умер батько, зосталася їм худоба: млин і хлів, і кіт. Рудч. Ск. II. 12. Брати будуть на худобі жити. Чуб. V. 990.

2) Домашній скотъ. Мов у кошару заганяє чужу худобу. Шевч. 657.

3) Употребл. какъ бранное слово: скотина. І очі видеру із лоба тобі (Енеєві), диявольська худоба. Котл. Ен. І. 33. Ум. Худі́бка, худі́бонька, худі́бочка. Худібку мали в себе невеличку: телицю трейтяку, птиці деякої чималенько таки, свинку. Рудч. Ск. Н. 174. Коли б же я знав, що то дочка буде, то я б скриню купував, худібоньку готував та й заміж би віддав. Грин. ІІІ. 3.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 418.

худо́ба = това́р = скоти́на — узбірному значенні — чотириногі свійські сільськогосподарські тварини; з найдавнішого часу у великій пошані («І скотина розумна, даром, що не говорить», «Пошануй худобу раз, а вона тебе десять раз пошанує»); худобу сприймали як членів родини; її не забували під час великих свят, обкурювали ладаном і поливали йорданською водою; за повір’ям, під Різдво худоба здатна говорити, Бог дав їй таке благословення за те, що гріла малого Христа в яслах; вона може поскаржитися Господові на лихого господаря, тому худобу берегли і добре доглядали (кажуть: «В дорозі, в гостині пам’ятай о худобині», «Пошануй скотину раз, а вона тебе десять раз»); разом з тим застерігають: «Не будь тією скотиною, що догори щетиною», «Рогата скотина вдається, то всіх коле». Де худоба, там і шкода (І. Франко); У чужій загороді скоту не наплодиш (приказка); Не той товар, що лежить, а той, що біжить (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 626.