ХМУРИЙ

ХМУ́РИЙ, а, е.

1. Те саме, що похму́рий 1. Стояла рання весняна пора надворі. День дощовий, хмурий… (Мирний, І, 1949, 156); Хмура осінь насуває… (Манж., Тв., 1955, 130); У осінню хмуру пору Хитрий жук зашивсь під кору (Стельмах, Колосок.., 1959, 60); Так женуть лихі катюги З гурту братнього мене В хмурий край снігів та хуги, В підземелля кам’яне (Граб., І, 1959, 293); Небо спохмурніло, і слідом за ним хмурою стала ріка (Жур., Вечір.., 1958, 381); Хтось співав коло хмурого бору (Стельмах, Добрий ранок, 1941, 26); О вечори в землянці хмурій, пісні і сльози за вікном!.. (Сос., I, 1957, 348); Зала в палаці пана Дубровського.. Товсті мури, дужна стеля, глибокі лучкові вікна, важкі меблі, пишна, але хмура розкіш (Коч., І, 1956, 117); Недогарок жовто-зеленої лойової свічки, управлений в пляшку, ледве-ледве тлів і давав якийсь хмурий світ (Мирний, І, 1954, 293).

2. Те саме, що похму́рий 2. — Утомивсь,— каже [Данило],— хочу одпочити… — Та хмурий, невеселий такий (Вовчок, І, 1955, 98); Сновигає [Чіпка] іноді по двору від хати до воріт, від воріт до хати, хмурий, насуплений… (Мирний, І, 1949, 403); Батько хмурий мовчки зняв пасок із себе і вперше відшмагав Артема (Головко, II, 1957, 216); — Не знати, чи буде у Анни Марина Лукіянова́..— Хто найдовше за нею ходив, той найліпше буде знати,— промовив нарешті хмурий парубок (Кобр., Вибр., 1954, 165); — Славний хлопчина,— похвалив Свирид Яковлевич.— Тільки такий самий мовчазний, хмурий, як і ти (Стельмах, II, 1962, 178); Наталя почервоніла, опустила очі, щоб не бачити хмурого обличчя Остапчука (Жур., Опов., 1956, 48); Матюха з-під хмурих брів глянув на Якова і п’яний підвівся з стільця (Головко, II, 1957, 64); З палацу супроваджуваний сотнями цікавих, споважнілих і хмурих очей вийшов Аркадій Валеріанович (Стельмах, І, 1962, 627); В хмурих думах він підходить до просторого подвір’я Омеляна Шмалія, огородженого дощаним.. парканом (Стельмах, І, 1962, 111).

3. перен. Те саме, що похму́рий 3. Вони [хвилі] гомоніли все тихше і тихше, і з їх гомону виникала пісня, безнадійна і хмура, як туманна ніч на морі (Л. Укр., III, 1952, 590).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 98.

Хмурий, а, е. = Хмурний. Обличчя збіліле хмуре. МВ. (О. 1862. І. 88). І пішов до неї плачучи хмурий та невеселий. Рудч. Ск. II. 118.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 406.