ХАВКАТИ

ХА́ВКАТИ¹, ає, недок. Те саме, що хава́вкати. Розпарена земля мліє… Виспівує ясноволоса іволга, хвалить день, виляскує соловей, квилить зозуля, аж хвилі ходять, лунко вигукує одуд, хавка перепел, кують жаби… (Горд., Дівчина.., 1954, 150); Оре чоловік на гречку ланок І чує, що Перепел хавка: — Пеньок! От пеньок! (Манж., Тв., 1955, 255).

ХА́ВКАТИ², аю, аєш, недок., діал.

1. Жадібно їсти.

2. вульг. Кричати, репетувати. — Розійшлися! Шабаш! Пороззявляли верші і хавкають, ніби й вони щось тямлять! — грізно гукає Окунь (Стельмах, І, 1962, 373).

3. Дихати зябрами.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 7 - 8.

Хавкати, каю, єш, гл.

1) Ѣсть съ жадностью. Желех.

2) Дышать жабрами. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 382.