ФУКНУТИ

ФУ́КНУТИ, ну, неш, док., діал. Однокр. до фу́кати 1, 2. Скочив до корови й загавкав. Краса корова.. фукнула та й справила роги просто на собаку (Март., Тв., 1954, 248); — Давай сюди сідло! Кінь фукнув, і з сідла вся іржа пропала, а появилося дорогоцінне каміння (Три золоті сл., 1968, 168); Перед ним [слідчим], закованим в броню мундира, цей юнак здавався жалюгідним створінням, на яке тільки фукни — і йому вже капут (Кол., Терен.., 1959, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 650.

Фукнути, ну, неш, гл.

1) Дунуть (ртомъ). Шейк.

2) Крикнуть на кого.

3) — ким, чим. Бросить кого, что. Як ним фукне у провалу велику! Драг. 370.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 379.