ФУК

ФУК¹, а, ч. Шашка, яку знімає партнер за недогляд під час гри в шашки. Узяти фука.

ФУК², у, ч., діал. Крик, галас, дорікання, сварка.

З фу́ком — з криком, галасом, докорами; сварливо. — Ну-ну! — розходились! От іще татуня спом’яніть! — озвалась Мася з фуком (Свидн., Люборацькі, 1955, 190); Говорив [Юра] із нею [жінкою] часто з фуком, не раз і побивав (Фр., IV, 1950, 400); Виштовхує [Віра Славка́] — за двері: з фуком, грюкотом, демонстративно одягається — на цілий день. Пішли (Кач., II, 1958, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 650.

Фук, ка́, м.

1) Крикъ на кого, брань. Фук на фук як піде, то нічого з того не буде. Ком. Пр. № 131.

2) Не убитая но ошибкѣ шашка, за которую берегъ противникъ шашку. Шейк.

3) Уки́нути фука́. Надуть, обмануть. На рід надія не яка: поки в коморі єсть і в скрині, лестун потреться в сій хатині та й дале, вкинувши фука. Мкр. Г. 61.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 379.