УХАТИ

У́ХАТИ, у́хаю, у́хаєш і У́ХКАТИ, у́хкаю, у́хкаєш, недок., У́ХНУТИ, у́хну, у́хнеш, док.

1. Вигукувати «ух». «Ух, гарно! Ух, гарно!» — тільки ухає Христя, плещучи воду в розшарене личко (Мирний, III, 1954, 349); Я вхопила відро з водою та й линула їй [Палажці].. межи очі.. А вона стоїть.. та тільки: ух! ух! ух! ух! — Ухай, — кажу, — серце, ухай на здоров’ячко. Водиця холодненька, як з льодом (Н.-Лев., II, 1956, 14); Вони [танцюристи] від часу до часу ухкали з розбурханої, майже дикої веселості (Коб., І, 1956, 459); Колись же не так було, як тепер. Хто не вмів ухкати — той і не парубок! (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 94); Вищали пилки, ухкали лісоруби (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 152); Хтось у кінці голосно ухнув, голоси пішли врозтіч, — усі зареготалися (Вас., І, 1959, 101); Вітер надимає поли, наче вітрила, підіймає Темара над землею. Хлопець од страху тільки ухнув і випустив поли (Трубл., І, 1955, 179); // Видавати глухий низький крик (про сича, сову). Десь зловісно ухкали сичі (Шер., Інд. зошит, 1958, 39).

2. перен. Утворювати сильний і глухий звук. В землянці стало тихо.. Тільки надворі тупо татакав кулемет і десь у горах ухкала одинока гармата (Кучер, Голод, 1961, 121); Як ухають, працюючи навза́води, мотори! (Бажан, Політ.., 1964, 3); Три глухих вибухи один за одним ухнули під землею (Донч., II, 1956, 37); Поїзд ухнув, мов парубок напідпитку (Вільде, Повнол. діти, 1960, 187); Важко ухкають вальцівні і врубові машини (Кач., II, 1958, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 526.

Ухати, ухаю, єш, одн. в. ухнути, ну, неш, гл. Кричать, крикнуть: ухъ! Плачеш, плачеш, та й ухнеш. Ном. № 2397.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 367.