УСТОЮВАТИ

УСТО́ЮВАТИ (ВСТО́ЮВАТИ), юю, юєш, недок., УСТО́ЯТИ (ВСТО́ЯТИ), о́ю, о́їш, док.

1. Утримуватися у вертикальному положенні, не падати. Вітер дув з моря. Він був сили надзвичайної. Люди не встоювали на ногах (Трубл., І, 1955, 178); — А ви, діду, сідайте, бо довго не встоїте (Тулуб, Людолови, І, 1957, 193); Пробігаючи по палубі, він ухопився за ручки зенітного кулемета, бо встояти вже не міг (Кучер, Чорноморці, 1956, 58).

Не всто́яти на [одно́му] мі́сці — перебувати весь час у русі, маючи жваву вдачу або виявляючи хвилювання, неспокій і т. ін. Одарка не встоїть спокійно на місці, крутиться, крутиться, підстрибує, плеще в долоні (Вас., III, 1960, 251).

2. Зберігатися цілим, не піддаватися руйнуванню. Так надвоє і розпався [палац].. Одна тілько якось стіна, що і тепер ще стоїть, устояла (Мирний, І, 1954, 192).

3. тільки док. Витримати натиск, напад. Ще, може, звіку не сходились на сих полях такії два рубаки.. Чи встоїть же Петро против здоровенного, широкоплечого козарлюги Кирила? (П. Куліш, Вибр., 1969, 106); У праці, в муці стиснуть зуби, В боях устоять, як граніт… (Рильський, І, 1960, 293); [Пересада:] Ви ж бачите, що в одкритих боях не устояти нам перед ворогом! Значить, один шлях: по лісах та байраках! (Мам., Тв., 1962, 176).

4. Виявляти витримку, не піддаватися впливові кого-, чого-небудь. Таке в мене серце хибке, що й не встою, як знов проситимуть та молитимуть (Вовчок, І, 1955, 13); Недовірливо зиркнула [Марта] на Микошу, а він уже підійшов до дитини й замилувався. Хіба встоїть мати, коли відчує в погляді іншої людини те саме тепло, яке гріє й її власну душу? (Полт., Повість.., 1960, 342); Ех, ці ночі, сині, полтавські, хто може встояти перед їхніми таємничими чарами! (Гончар, II, 1959, 245); // Виявляти силу, стійкість у боротьбі за існування.

5. за кого — що, заст. Заступатися. — Вже ми за вас будемо встоювати, як за рідного батька! — говорив десяцький і тричі поцілувався з писарем (Н.-Лев., IV, 1956, 156); // перех. Відстоювати. Це вона [княгиня Ольга] в люту зимову стужу об’їхала на санях всю землю аж за Верхній Волок, доходила до в’ятської землі, устояла руську землю (Скл., Святослав, 1959, 54).

6. тільки недок., заст., рідко. Настоювати, наполягати. Вона дуже любила гусятину, любила м’які пухові подушки й усе встоювала, щоб Терлецька дала Олесі багато гусей (Н.-Лев., III, 1956, 55).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 501.