УПРІВАТИ

УПРІВА́ТИ (ВПРІВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УПРІ́ТИ (ВПРІ́ТИ), і́ю, і́єш, док.

1. Пітніти, покриватися потом. Всі дивилися зі співчуттям на писаря, що аж упрівав, читаючи якесь письмо від старости (Март., Тв., 1954, 64); Він упрівав від спеки, раз по раз витирав піт на обличчі великою хусткою (Минко, Моя Минківка, 1962, 67); [Лукерія Степановна:] Віриш, лапнула себе за голову, аж волосся змокло, так упріла (Кроп., II, 1958, 298); Поки Корній прокопав перший рівчачок упоперек греблі, то добре впрів (Гр., І, 1963, 417); Аж у коридорі Артур відчув, як він упрів, стоячи в кабінеті біля самої грубки (Хор., Місто.., 1962, 120).

2. Доходити до готовності повільно, на легкому вогні, на жару (про страву). — А чого ж вона така добра? — Польова каша завжди добра. Може, через те, що не в печі упріває, а серед вільного повітря (Мирний, IV, 1955, 320); Тепла ніякого [у хаті]. Борщ, і той — стоїть вдень у печі, а квасоля так і не впріє, тверда, як дуб (Збан., Єдина, 1959, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 470.

Упрівати, ваю, єш, сов. в. упріти, рію, єш, гл.

1) Потѣть, вспотѣть. Поки не упріти, поти не уміти. Ном. № 7184.

2) Взопрѣть, довариваться, довариться. Чуб. VII. 438. Півник упрів і молошна каша упріла, — пора обідати. Рудч. Ск. II. 29.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 348.