УПОКОРЮВАТИ

УПОКО́РЮВАТИ (ВПОКО́РЮВАТИ), юю, юєш, недок., УПОКО́РИТИ (ВПОКО́РИТИ), рю, риш, док., перех.

1. Робити кого-, що-небудь покірним, слухняним, впливаючи погрозою, умовлянням, ласкою і т. ін. З Деревлянської землі вийшов чоловік.. Упокорював лютих звірів так, що хвости їм закручувалися собачим бубликом (Загреб., Диво, 1968, 538); — Тепер хоче [Петрій] еще [ще] бути великодушним, щоби мене тим більше упокорити! (Фр., VIII, 1952, 118); — Суліман тепер, коли ми банкроти,.. хоче упокорити нас (Вільде, Сестри.., 1958, 356).

2. Силою примушувати коритися; придушувати повстання, збройний опір і т. ін. — Пани тільки те й думають, як би нас вогнем і мечем упокорити, а ми що ж, чекатимемо, доки знову Потоцькі й Вишневецькі нашими головами шляхи обсадять? (Панч, Гомон. Україна, 1954, 34); Лютує гестапівський катюга.., розстрілами і тортурами думає упокорити дніпродзержинців (Хижняк, Тамара, 1959, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 464.

Упокорювати, рюю, єш, сов. в. упокорити, рю, риш, гл. Смирять, смирить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 347.