УПОДОБА

УПОДО́БА (ВПОДО́БА), и, ж. Почуття приємності, задоволення, симпатії, викликане ким-, чим-небудь. Збіга мені на думку, з чого-то береться часом, чим держиться та, мовляв, уподоба, чи любва? (Вовчок, VI, 1956, 287); Пан Зефірин з уподобою повів очима по столі (Фр., II, 1950, 367); // Смак. — Ну і вподоба в убранні в тутешніх дам! неначе в Константинополі абощо (Н.-Лев., V, 1966, 136).

Бу́ти (ста́ти, припада́ти, припа́сти і т. ін.) до вподо́би кому — подобатися. Відколи парубкував [Зінько], тільки одна дівчина й припала йому була трохи до вподоби — то була наймичка Левантине (Гр., II, 1963, 324); — Треба сказати тобі, Павлушо, по щирості, чимдалі більш ти мені до вподоби. Що напористий отакий (Головко, II, 1957, 274); Бу́ти не до вподо́би кому — не подобатися. — До якого ж часу, батьку, будемо отак сидіти? — питався Андрій, якому таке життя було явно не до вподоби (Довж., І, 1958, 241); По свої́й уподо́бі — за власним смаком, бажанням. Я собі шапку таки по своїй уподобі вибрав (Сл. Гр.); Непереможне бажання потягло її [Гюлле] туди, в ті дивні країни,, де жінка.. може прокладати шляхи по своїй уподобі (Досв., Гюлле, 1961, 102).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 463.

Уподоба, би, ж. Вкусъ, удовольствіе, все, что нравится. Я собі шапку таки по своїй уподобі вибрав. Канев. у. Уподо́ба, не вподо́ба съ глаголомъ въ неопред. накл.: пріятно, непріятно, нравится, не нравится. Не вподоба, мати, з конем розмовляти, — ой час і година дівчини шукати. Чуб. V. 27. До вподоби бути, припадати. Нравиться, быть по вкусу. Ох, дитино моя! чи то ж до пари? кажу. — До пари, до любої вподоби! МВ. ІІ. 20. Робота не важка, саме припала йому до вподоби. Мир. ХРВ. 46. Нащо й худоба, коли жить не вподоба. Ном. В уподо́бі бути. Нравиться. Багато мене сватало, та ніхто мені не був у такій уподобі, як один парубок. Г. Барв. 270. З уподобою. Съ удовольствіемъ. Куди ні заносилась наша весела або смутна пісня…. всюди…. слухано її з уподобою. К. XII. 116. Ум. Уподо́бонька. На її красу не надивитись…. уподобонькою звали: он іде наша вподобонька. Г. Барв. 447.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 346.