УДОВОЛЬНЯТИ

УДОВОЛЬНЯ́ТИ (ВДОВОЛЬНЯ́ТИ) і заст. УДОВОЛЯ́ТИ (ВДОВОЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УДОВОЛЬНИ́ТИ (ВДОВОЛЬНИ́ТИ), ню́, ни́ш і заст. УДОВОЛИ́ТИ (ВДОВОЛИ́ТИ), лю́, ли́ш, док., перех.

1. Виконувати чиї-небудь вимоги, бажання, прохання і т. ін.; задовольняти. Верткий Вано кружився між столами, ставив і прибирав пляшки і кухлі, вдовольняв нескладні потреби своїх гостей (Рибак, Помилка.., 1940, 158); — Хіба я не гідна того, щоб він [Сагайдачний] удовольнив моє бажання? (Тулуб, Людолови, II, 1957, 247); Я вдоволив його бажання, обіцяючи визичити потрібну книжку (Коб., III, 1956; 17).

2. Давати кому-небудь щось потрібне, бажане в достатній кількості, до повного задоволення. — Гамазеї, ті, що по його [царя] повелінію [повелінню] нам давно треба було поповнити, а ми об тім і не думали та увесь хліб поїдали, чи могли б нас удовольнити, хоч би і зовсім повні були? (Кв.-Осн., II, 1956, 148); Всіх приймали, всіх вітали, Всіх уміли вдовольнити, Тільки нашого поета Пан забувся запросити (Л. Укр., І, 1951, 373); // Відповідною дією угамовувати, заспокоювати якесь почуття, прагнення і т. ін. Оточений в тісній купі шляхти, бився, вдовольняючи свою жадобу помсти, звитяжний полковник уманський Ганджа (Кач., II, 1958, 443); — Вірно, сину мій! Пий! Удовольняй спрагу свою, — підливав йому [колишньому невільникові] сивобородий сеїд, залишаючи свою чарку порожньою (Тулуб, Людолови, II, 1957, 78); Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили, Згадувать всіх і оплакувать стали супутників любих, Що з корабля похапала й поїла зажерлива Скілла (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 219); Серцем своїм розуміла [мати] його допитливість дитячу, хоч і не завжди могла ту допитливість вдовольнити (Кол., Терен.., 1959, 8).

3. Робити приємність кому-небудь, викликати почуття задоволення в когось. Галя втирала носа, чухала там, де свербить, або ще чим іншим удовольняла дітей… (Гр., І, 1963, 280); Соломія усе старалася оддячити циганам за рятунок і захист; однак те, що вона робила, не вдовольняло старого цигана — вона це помічала з його лихих поглядів, з його бурчання (Коцюб., І, 1955, 372); Потім Мезентія доспіхи На пень високий насадив [Еней], І се робив не для потіхи, А Марса щоб удоволив (Котл., І, 1952, 267); — Пиріжками його [онука] ще, може, й не вдовольниш, хоч би вони й з кишмишем (Мик., II, 1957, 28); // Догоджаючи кому-небудь, задобрювати. Кожний старшого прикажчика поспішавсь удовольнити (Крот., Сини.., 1948, 15).

4. Бути, виявлятися відповідним до чиїх-небудь вимог, сподівань. Одна та музика не вдовольняла його. З досадою кидав денцівку і слухав інших мелодій, що жили в ньому, неясні і невловимі (Коцюб., II, 1955, 308); Гава не жалував ані рук, ані ніг, ані горла.. А тим часом заробіток сей уже не вдоволяв його (Фр., III, 1950, 55); Менш за все нас [письменників] повинна вдовольняти роль фотографа народної мови (Довж., III, 1960, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 396.

Удовольняти, няю, єш, сов. в. удовольни́ти, ню́, ни́ш, гл. Удовлетворять, удовлетворить. Не вдовольнили (чимсь) Охрєма. Рудч. Ск. І. 75. Коло Дідони терся, м’явся, її щоб тільки вдовольнить. Котл. Ен. І. 23.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 320.