ТІШИТИСЯ

ТІ́ШИТИСЯ, шуся, шишся, недок.

1. без додатка і ким, чим, заст. з кого-чого, на кого-що. Мати приємність, втіху; радіти, бути радим. Тут вмиг [умить] байдак заворушився І сам, одчаливши, поплив, А Турн скрізь бігав і храбрився І тішивсь, що врага настиг (Котл., І, 1952, 264); Цілий Майдан тішився, що старому Грицеві Воробцеві Трудолюб знайшов сина і привіз до хати (Ков., Світ.., 1960, 31); Катруся тішилася своїм новим убранням і гордо споглядала на запинані гудзиками рукавці сорочки (Кобр., Вибр., 1954, 87); Першими грушами сад нас порадує нині, — Разом садили і разом скуштуємо їх,.. Тішимось разом на юний волоський горіх (Рильський, III, 1961, 200); Семен Семенович довго.. тішився приємною класичною музикою (Баш, На землі.., 1957, 81); // Милуватися чимсь, відчувати задоволення, насолоду від чого-небудь. І знов я тішусь полем, самотністю і власним дахом бідним, задимленим (Зеров, Вибр., 1966, 337); Все найкраще, створене Ференцом-художником, народилось у Будапешті і для Будапешта.. Правда, тішилась ними [картинами] переважно пихата аристократія, але художник не втрачав надії, що бачитиме їх колись і весь трудящий Будапешт (Гончар, III, 1959, 246).

◊ В душі́ ті́шитися — мати задоволення з чого-небудь, від чогось, не виявляючи його. Вдавала [мати], що не бачить нічого й не розуміє нічого, а в душі тішилася молодим щастям (Хотк., І, 1966, 102); Шумейко.. в душі вже тішився з тієї перемоги (Шиян, Баланда, 1957, 136); Душа́ (се́рце і т. ін.) ті́шиться — хтось має задоволення від чогось. Та втома солодка, після неї тішиться душа, а натруджене тіло краще спочине, коли настане коротка ніч (Цюпа, На.. ниві, 1958, 33); Ті́шитися наді́єю (мрі́єю, ду́мкою і т. ін.) — мати, плекати надію, сподіватися чогось. — Пишалася я вами, дітки, тішилась надією, що мою старість зігрієте (Панч, В дорозі, 1959, 104).

2. без додатка і ким, чим, з кого — чого. Розважатися, мати з чогось забаву (у 1 знач.). — Все село тішилося моїми вигадками, всі хлопці й дівчата носили прізвища, що я їх бувало надаю (Мирний, III, 1954, 162); Візник тішився з нетерплячості сповненого цікавості до своєї особи пасажира (Досв., Вибр., 1959, 300); Дівчат з села для свої [своєї] втіхи він [пан] глину заставляв місить і тішивсь, як по пояс в глині весь день ся мусили крутить (Фр., XIII, 1954, 108).

3. без додатка і ким, з ким. Няньчитися (з дитиною), одержуючи радість, задоволення. Вичуняла [Уляна] і серце і душу віддала своїй дитині.. З рук не спускає, не дає порошині упасти. Так уже тішиться та доглядає! (Мирний, І, 1954, 301); Тільки Горпина трохи веселенька, тішиться малою донечкою, та й про громадське лихо забуває (Вовчок, І, 1955, 66); [Докія:] Після нього годів з шість не було дітей, то й тішилися з ним, мов з одинчиком! (Кроп., III, 1959, 203).

4. чим, діал. Користуватися, послугуватися. Селяни зараз у першій розмові назвали мені цілий десяток сіл, де, як кажуть, війтами є самі славні злодії, ошуканці,.. що тішаться очевидною протекцією властей (Фр., ІІІ,1950, 241); Швенд поінформував Гйотля, що більшість із присутніх — то власники великих готелів, які тішаться міжнародною славою (Загреб., Європа 45, 1959, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 151.

Тішитися, шуся, шишся, гл. Радоваться. Як ти тішишся, вороги смутяться, як ти смутишся, вороги ся тішать. Ном. № 9548. Тішиться мною, що я ще молода. Г. Барв. 298. Тішиться, як жид паршами. Ном. № 2596.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 267.