ТІШИТИ

ТІ́ШИТИ, шу, шиш, недок., перех.

1. Робити комусь приємність, бути комусь втіхою; радувати кого-небудь. Дівчинка тішила своїм щебетанням, приносила часом якісь ласощі (Вовчок, І, 1955, 367); Партизани справді були невловимі. Клима це особливо тішило (Грим., Сип.., 1950, 178); Як тішать нас озера, гори, квіти, Роса і теплий грім, і шепіт віт (Зеров, Вибр., 1966, 49); Недавня війна завдала слободі немало шкоди.., але тішило те, що серед старих будівель уже то тут, то там стояли нові хати (Добр., Тече річка.., 1961, 12).

◊ Ті́шити о́ко (ву́хо, зір, слух і т. ін.) — викликати приємне відчуття своїм виглядом, звучанням і т. ін. Якось не тішили моє око ані розлогі, яро-зелені, порізані блакитними озерцями та гирлами плавні, ..ані жовті.. шпилясті гори (Коцюб., І, 1955, 177); Нова Каховка стала дійсно новим містом, яке тішить зір усіх приїжджих (Довж., III, 1960, 88); Ті́шити самолю́бство — викликати почуття задоволення собою, самовдоволення. В талантах хлопця Матвій бачив себе замолоду. Це.. тішило батьківське самолюбство (Вол., Місячне срібло, 1961, 15); Ті́шити се́рце (ду́шу, дух) — радувати когось; давати втіху. Кругом на всі боки, малювались дивні картини природи. І все те не тішило серця, не розбивало туги (Н.-Лев., II, 1956, 383); У пустелі палкій тішать душу джерела води (Стар., Поет. тв., 1958, 147).

2. Розважати, звеселяти. Поки баба тішила гостей, отець Мельхиседек убрався й вийшов у двір (Н.-Лев., III, 1956, 115); Чумака тішила та самовпевненість, з якою говорив Обух, смішила та войовнича невдоволеність, яка бриніла в його оповіді (Збан., Переджнив’я, 1960, 75).

3. Те саме, що плека́ти 1. [Василь:] Не в той бік тепер життя тягне, не так воно складається, щоб одну тілько силу тішити, лицарство до гори здіймати… (Мирний, V, 1955, 113); Серед лук у жовтих дроках тішать міць свою бики (Зоров, Вибр., 1966, 371); // Бавити, пестити, доглядати (дитину). От тобі, мамо, Митрик! Няньчись з ним, тіш його (Кв.-Осн., II, 1956, 456); Дід Микита сидів на призьбі.. Він тішив Захарка, гойдаючи його на колінах (Григ., Вибр., 1959, 60).

4. Розраджувати кого-небудь, розвіювати сум, поганий настрій і т. ін. А музика ллється, мов тиха вода, колише мої нерви, заспокоює, тішить (Н.-Лев., III, 1956, 304); Вона довго ще говорила з сестрою, тішила її, розповідала випадки, подібні до цього, що вона знала їх (Головко, II, 1957, 148).

Ті́шити себе́ ду́мкою (наді́єю, мрі́єю і т. ін.) — заспокоювати себе, сподіваючись на краще; покладати певні надії на щось у майбутньому. Тішив [Василь] себе думкою: попрошу гарненько, може, й не відмовить. Хоч і пан він, але з своїх (Цюпа, Назустріч.., 1958, 18); Він уже тішив себе надією, що в серці хлопця йому вдалося посіяти зернятко, з якого могло вирости примирення (Петльов., Хотинці, 1949, 156); Вона відчувала його радість і жила нею, як і він, і тішила себе його ж прагненнями (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 586).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 150.

Тішити, шу, шиш, гл. Доставлять удовольствіе, радовать. Велико тішить мене, що тепер озватись можно до його при людях. МВ. (О. 1862. III. 68). Не тіш тещі коростовим зятем. Ном. № 5611. Ніхто ж мене не тішить у моїй біді. Чуб. V. 10.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 267.