ТУР

ТУР¹, у, ч.

1. Один оберт по колу в танці. Коли скінчили тур, він підвів її на її крісло (Фр., VI, 1951, 242); Лише три тури протанцювали Лара з Васютою (Шовк., Інженери, 1948, 348).

2. Етап якої-небудь гри, якогось змагання, конкурсу, що становить окрему їх частину. Міське управління культури та Спілка архітекторів України провели три тури конкурсу на кращу геральдичну емблему древнього і вічно юного Києва (Веч. Київ, 13.І 1968, 1); // Етап розвитку якої-небудь події, окрема дія або захід як частина чого-небудь. З кінця 1925 року розпочинається новий тур шалених атак троцькістів проти партії (Ком. Укр., 6, 1969, 86).

3. Етап виборів при багатоступеневій виборчій системі.

4. с. г. Один із запланованих і заздалегідь забезпечених строків опоросу свиней. Поросята другого туру, одержані в червні — липні, до зими підростають на дешевих кормах (Колг. Укр., 7, 1957, 33).

ТУР², а, ч.

1. Вимерлий дикий бик. — Ганялись наші діди, коли правда, що співають у піснях, і за волоторогими турами по Дніпрових борах (П. Куліш, Вибр., 1969, 123); Предком великої рогатої худоби вважають дикого тура, якого знищено всього близько 300 років тому (Зоол., 1957, 171); — Років десять тому тут була пустеля, де блукали тури та вепри (Тулуб, Людолови, І, 1957, 96); З величним спокоєм випливають із-за обрію.. круторогі сірі воли — одомашнені нащадки могутніх степових турів (Гончар, Таврія, 1952, 34); * У порівн. — Сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить (Н.-Лев., II, 1956, 265); // У народній поезії — символ, втілення велетенської сили й хоробрості. Ярий туре, Всеволоде славний! На бороні [обороні] міцно ти стоїш (Забіла, У.. світ, 1960, 165).

2. Гірський кавказький козел. На скелястій верховині Турів вистежив юнак (Перв., З глибини, 1956, 229); На альпійських луках ми помітили стадо турів (Веч. Київ, 29.І 1968, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 323.

Тур, ра, м.

1) Туръ, Bos primigenius. КС. 1887. І. 65 — 90. Ном. № 5296. На лощині пасеться стадо турів. К. Оп. Так замерзло, хоч тури гони. Ном. Грім такий, що хоч тури гони, так не почують. Ном. № 562.

2) Жукъ-олень, Lucanus Servus. Вх. Пч. І. 6.

3) Тура дати. Говорится о плотахъ, когда съ разбѣга ударятся о берегъ. Канев. у.

4) Тур-царь. Турецкій царь. Гол. II. 30.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 295.

тур —

1) (з великої літери) у дохристиянських віруваннях — бог, значення якого неясне; тур (дикий бик) з давнього часу вживається як уосібнення й епітет сили та хоробрості (яр-ту́р, буй-ту́р у «Слові о полку Ігоревім»); пор. сучасні слова ту́рити, турну́ти, поту́рити; ви́турити; у сербів бог Тур означав ратного бога; в Галичині та Подністров’ї було свято Тури чи Туриці на честь бога Тура, коли водили по селу бичка й приспівували: «Ой Туре, Туре небоже, ой обернися та й подивися»;

2) (з малої літери) жуйний ссавець, подібний до зубра, водився по всій Європі, в тому числі й в Україні (останнього тура бачили 1627 р.); предок домашнього вола; був символом незалежності; лови на тура були небезпечні; оскільки ж лови символізували сватання, то тур (туриця) широко вживані у весільній обрядовості; перед виводом молодої до батьків співали: «Пов’язали нам люди, Ой що то за тур буде; Ой не тур, не туриця, То красна молодиця»; «В луженьку калиновім два дзвоники маленькі, але голосненькі; Віддзвонили й виголосили сірого тура з лугу; В Івасенька короленка бояри молодії, А хоч вонимолодії, але вимовнії: Вимовили, виголосили Красуненьку від батенька».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 609.