ТУЛИТИСЯ

ТУЛИ́ТИСЯ, тулю́ся, ту́лишся, недок.

1. Притискатися до кого-, чого-небудь або пригортатися до когось. Доря все тісніше туливсь до колін [матері], ховаючи стрижену голову в чорній спідниці (Коцюб., II, 1955, 380); Пес мій до ніг тулиться, лащиться, на браму бреше (Ю. Янов., І, 1954, 37); Люда.. полізла в кузов. Там лежали на соломі поранені й тулилися до бортів санітарки (Перв., Дикий мед, 1963, 455); До Савиного плеча голубицею тулилася Орина (Чорн., Пісні.., 1958, 60); Відчувши, що хлопець дрижить у своїй майці, вона притулилась до нього, пригорнула, щоб зігріти: — Тулись до мене, тулись (Гончар, Тронка, 1963, 247); // перен. Підтримувати дружні стосунки з кимось. [Ганна:] Воно вже й скрізь так повелося: багачі до багачів туляться (Кроп., II, 1958, 20); До них [дівчат], як до своїх найближчих друзів, тулилася Маруся-білоруска (Хижняк, Тамара, 1959, 222).

2. Міститися одне біля одного, близько до чогось. Обабіч Пруту туляться одне до одного тісні села покутські (Козл., Ю. Крук, 1958, 5); Густо стоять обдерті хати, туляться дірявими стріхами одна до одної (Цюпа, Назустріч.., 1958, 38); На розвилці доріг, тулячись ближче до березняка, стояв.. одноповерховий будиночок (Коз., Сальвія, 1959, 16); Вони [яблука] тулилися на гілках так густо, що обважніле дерево аж гнулося під золотистою вагою до землі (Чаб., Тече вода.., 1961, 69).

3. Стояти, сидіти в тісноті або в малопомітному місці. Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари (Стор., І, 1957, 375); Хлоп’ята — вуличні продавці дешевих цигарок — сірими горобцями туляться біля під’їздів високих будинків (Донч., II, 1956, 258); Новоприбулі так само тулилися тісними купками попід нашою стіною, під уцілілою ще частиною даху (Коз., Гарячі руки, 1960, 23); // Розміщатися на площі недостатнього розміру. Аж під самі тини розлився ярмарок і навіть у вулицю вихлюпнулися вози — Далебі, хоч і собі у вулиці ставати. Та Яким заперечив: мовляв, чи ж кращих місць не заслужили, що будемо в проході тулитись (Головко, II, 1957, 183); // Жити в тісному приміщенні. Ми тулимось в холодних підземеллях: Там наші хати; носим лахмани… (Граб., І, 1959, 495); Дідова сім’я тулилася в тісному, присадкуватому флігелі (Збан., Сеспель, 1961, 172); // Міститися в незручному місці. Стоячи на горі, згорда позирала Корнієва хата на поганеньку хатчину, що тулилася на дні в балці (Гр., І, 1963, 403); Мені випало жити в хаті, що тулилася під кручею і наче приросла одним боком до неї (Хор., Ковила, 1960, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 315.

Тулитися, лю́ся, лишся, гл. Жаться, прижиматься, льнуть. Переполохані панянки тулились по кутках. Стор. МПр. 82. Оце тобі, горобчику, так не вчись, до чужої голубоньки не тулись. Гліб. Жене тебе неволя з України, із рідним словом тулишся мов злодій. К. ХП. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 293.