ТРІЙЦЯ

ТРІ́ЙЦЯ, і, ж.

1. У християнській релігії — триєдине божество, у якому поєднуються: бог-отець, бог-син і бог-дух святий.

2. розм. Про трьох осіб, людей, що пов’язані між собою близькими стосунками, часто бувають разом і т. ін. Оця трійця [Янек, Владек і Адам] була серед чотирьох десятків ув’язнених, як сонячний промінь серед похмуро-сумних скель (Досв., Вибр., 1959, 133); Ми з сестричкою.. спостерігали, як добродійна, благочестива трійця во ім’я святої правди на землі аж кривилася та вижимала останні соки з богопротивного зеленого змія (Ковінька, Кутя.., 1960, 8); * Образно. Найсильніше враження.. справила на мене ця трійця: Пісня, Кобзар і Гоголь, твори, яким я не знаю рівних в світовій літературі (Вас., IV, 1960, 50).

3. розм. Те саме, що тро́є. Крізь бамбукові хащі неквапом просуваються якісь величезні сірі громади. — Ціле стадо слонів. Шестеро старих і трійця підслоників (Смолич, II, 1958, 45); У тонах убивчої сатири малює драматург [М. Бірюков] ..трійцю колишніх голів колгоспів, що вважають нижче своєї гідності піти працювати в поле і зранку до вечора грають у дурня (Рад. літ-во, 3, 1962, 21); // у знач. присл. трі́йцею. Утрьох. Нерідко вони ходили трійцею в степ виглядати Цимбала (Гончар, Таврія, 1952, 386).

4. заст. Трисвічник. На столі трійця в васильках, в калині, казанок з кропильцем, надпалена свічка воскова (Сл. Гр.); // Три з’єднані разом свічки. Став боярин, старша дружка і світилка стала, Шаблю й трійцю восковую у руках держала (Сл. Гр.); Кругом його [Василя] багато дівчат-світилок і молодих свашок з засвіченими трійцями в руках (Н.-Лев., II, 1956, 425).

5. церк. Те саме, що тро́йця; зелені свята.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 271.

Трійця, тройця, ці, ж.

1) Троица, Богъ въ трехъ лицахъ. Ном. № 4511, 4512.

2) Трисвѣщникъ. Шух. І. 270, 299 — 301, 310. На столі трійця в васильках, в калині, казанок з кропильцем, надпилена свічка воскова. Сим. 232. Также три соединенныя вмѣстѣ восковыя свѣчи. Став боярин, старша дружка і світилка стала, шаблю й трійцю восковую у руках держала. Мкр. Н. 25.

3) Раст. a) Veronica prostrata L. ЗЮЗО. І. 176. б) — божа. Hypericum montanum. Вх. Пч. І. 10.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 284.

Трі́йця —

1) = Свята́ Трі́йця — ухристиянській релігії — триєдине божество, у якому поєднуються Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий;

2) = Тро́йця = Зеле́на неді́ля = Свята́ неді́ля — у християн — релігійне свято на честь Святої Трійці, яке святкують на 50-й день після Великодня, на сьому після Великодня неділю; тому свято називають ще П’ятдеся́тницею; триєдиність свят пов’язана з Богом-Отцем (неділя), Богом-Сином (понеділок) та Богом-Духом Святим (вівторок); основа обрядовості — культ рослинності, його символіки; в українців свято злилося зі старовинними Зеле́ними свя́та́ми (див.). До Зеленої неділі в байраках біліли сніги білі (Т. Шевченко);

3) (з малої літери) тільки трі́йця — з’єднані разом і зіллям убрані три свічки, з якими ходили на Йордан, а потім висмалювали хрести на дверях; на весіллі світилка тримала трійцю й меч; також троїцька (трійна) свічка, що горить під час обідні; її давали в руки вмираючому. В трійці Бог перебуває (приповідка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 606.