ТРЯСТИ

ТРЯСТИ́, су́, се́ш; мин. ч. тряс, ла́, ло́; недок.

1. перех. Швидко й рвучко рухати, штовхати, хитати вгору й униз, з боку на бік, вперед і назад. Він вхопив руку писаря в обидві свої широкі долоні і почав трясти з усієї сили (Н.-Лев., IV, 1956, 64); Йон скоса поглядав уже на Гашіцу, на її сильні, жилаві руки, якими вона зручно трясла решето, віючи зерно… (Коцюб., І, 1955, 251); [Панса (Трясе Прісціллу за плече, мов хоче пробудити):] Прісцілло! Донечко моя! Прокинься! (Л. Укр., II, 1951, 458); Комендант.. зачиняє двері, а Юля ріже залізом долоні, трясе грати (Тют., Вир, 1964, 451); // Хитаючи дерево, кущ, викликати падання плодів, ягід, листя, крапель роси, дощу і т. ін. І, задуманий, звільна бреду я, Розвертаю ожини гілки, Лист зів’ялий додолу трясу я, І хрустять під ногов [ногою] сушники (Фр., XIII, 1954, 134); Хтось із хлопців повадився трясти груші в садку у доброї бабки Лукери (Рад. Укр., 14.VІІІ 1962, 3).

2. перех. і неперех., також безос. Хитати, підкидати когось під час їзди по нерівній дорозі або на розхитаному, погано налагодженому і т. ін. возі, автомобілі тощо. Їх нещадно підкидало й трясло — трактори йшли на максимальній швидкості (Гончар, Новели, 1949, 93); Наша гірська кибитка, вантажне таксі, трясло нами, наче решето (Томч., Готель.., 1960, 7); — Хіба з ним можна співати, коли він тягне, як цапа за хвіст. — Бо трясе-е-е, — виправдовувався Охрім, не випускаючи з рук драбини та підскакуючи на полудрабку (Тют., Вир, 1964, 284); * Образно. Як не трясла Антоном доля, а не витрясла з грудей душі хлібороба (Чорн., Потік.., 1956, 14).

3. неперех., чим. Швидко рухати, робити чим-небудь дрібні, неширокі помахи. Слова зливались у неї в горлі у невиразний крик. Вона трясла руками і так стояла з відкритим ротом (Коцюб., II, 1955, 182); Він [кінь] трясе головою, просячи себе погладити (Ю. Янов., II, 1958, 136); Став Степан серед хати і, трясучи кулаком у повітрі, крикнув: «Ой не попадайся мені більше, падлюче кодло!..» (Хотк., І, 1966, 70); Це прийшов фурман. Він довго морщить лоба, трясе кучмою і бородою, вилічуючи, скільки буде верст до Медвина (Стельмах, І, 1962, 172).

◊ Ру́б’ям трясти́ — ходити в лахмітті, дранті. Треба прясти, щоб руб’ям не трясти (Номис, 1864, № 7199); Трясе́ косо́ю смерть — смерть наближається, близько. Спасибі, зіронько! минає Неясний день мій; вже смеркає, Над головою вже трясе Косою смерть (Шевч., І, 1951, 273); Трясти́ кулако́м (кулака́ми) див. кула́к.

4. перех. Викликати тремтіння, дрож (про холод, хворобу, нервовий струс, нетерпіння тощо). Юзя лежала, укрита двома ковдрами і хутром, вся посиніла від холоду, що проймав її і тряс до болю, до млості (Л. Укр., III, 1952, 635); Одного кулеметника довго ще трясла страшна лихоманка (Довж., І, 1958, 134); // безос. Матрос лежить, його трясе, він уже бачить десятий фантастичний сон: він мучиться неймовірно (Ю. Янов., II, 1958, 34); — В баби лице почорніло, з рота виступила піна, і стало її так трясти, що місця собі не знайде (Тют., Вир, 1964, 16); Курки наганів у нас були напівзведені. Мене всього трясло (Ю. Янов., І, 1958, 91); Від холоду і нервового напруження хлопчика трясло (Багмут, Щасл. день.., 1959, 120).

5. перех. Перевертати, розтрушувати (сіно, солому і т. ін.) для висихання. Коли чоловік обідав, вона взяла вила і пішла трясти сіно (Калин, Закарп. казки, 1955, 208).

6. неперех., розм., рідко. Робити обшук, трус. [Обжалуваний:] У Семена пропав мішок, а в мене трясли шандарі, та й найшовся (Март., Тв., 1954, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 306.

Трясти, су, сеш, гл. Трясти. Не диво багатим скарбом трясти. К. (О 1862. III. 23). Неначе трясця його трясло. Стор. МПр. 88. Руб’ям трясти. Ходить въ рубищѣ, въ лохмотьяхъ. Треба прясти, щоб руб’ям не трясти. Ном. № 7199.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 292.