ТРУТИЗНА

ТРУТИ́ЗНА, и, ж., нар.-поет. Те саме, що отру́та. [Катря:] Тут якісь краплі. Лікар.. казав, що страшна трутизна, — зразу може покласти… (Стар., Вибр., 1959, 217); Гадина має трутизну — Спалим її вогнем. Ворог іде на вітчизну — Ми йому шлях перетнем (Павл., Пальм. віть, 1962, 91); Найстрашніший гріх, Найтяжча вина — Се погорди сміх, Зради трутизна (Вороний, Вибр., 1959, 140); Хлопець задумався, бо вже юнацька душа затруїлась трутизною успіху (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 244).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 303.

Трутизна, ни, ж. Отрава. Драг. 185. Дання гірше трутизни. Ном. Щоб ти мі та не дала трутизни якої. Гол. І. 292.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 290.