ТОВАРИШ

ТОВА́РИШ, а, ч.

1. Людина, яка спільно з ким-небудь виконує якусь справу, бере участь у якихсь діях, співучасник чого-небудь; компаньйон, спільник. Еней Евандрові сказав: «Хоть ти і Грек, та цар правдивий, Тобі латинці вороги; Я твій товариш буду щирий, Латинці і мені враги» (Котл., І, 1952, 202); Зажурились чумаченьки, Тяжко зажурились. «Благослови, отамане, Коло села стати, Та понесем товариша В село причащати» (Шевч., І, 1963, 253); [Жірондист:] Чи він мене прийняв би товаришем з собою у дорогу? [Жінка:] Я думаю. А то й спитати можна (Л. Укр., II, 1951, 183); Знаходилися й товариші на втечу, і Марусяк на початках був зрадів, але потім почав роздумуватися — і взяли його сумніви (Хотк., II, 1966, 103); // Член якого-небудь товариства; // перен. Про того, хто є супутником людини або про те, що супроводжує її в діях, діяльності. А тим часом із діброви Козак виїзжає [виїжджає]; Під ним коник вороненький Насилу ступає. «Ізнемігся, товаришу! Сьогодні спочинем: Близько хата, де дівчина ворота одчинить» (Шевч., І, 1963, 7); Жалко кидати тих змалечку виплеканих воликів, тих вірних товаришів у дорозі, що так розуміють смуток і радощі хазяїнові… (Коцюб., І, 1955, 182); Бурха вал за валом; слухаєш та мариш; Кида човном вітер, мій лихий товариш … (Граб., І, 1959, 253); Перед кожним із нас кулемет, що розстрілює ворога в дим, наш товариш і брат наш «максим» (Сос., І, 1957, 492); // перев. з означ. або по чому. Людина, зв’язана із іншими спільною професією, місцем роботи, навчання, службою в армії і т. ін.; колега. Як понесуть товариша В новую світлицю, Загомонять самопали, Гукнуть гаківниці (Шевч., II, 1953, 182); Десятий рік тому пішов, як батько вирядив його з двору у город з письмом [листом] до знайомого товариша по службі (Мирний, III, 1954, 184); — Вам обом буде веселіше в мене. Ви ж, здається, товариші по школі; разом вчились (Н.-Лев., VII, 1966, 50); Кілька машин під’їхало до хати. На порозі став Орлюк з бойовими товаришами (Довж., І, 1958, 332); І знов Західна Україна, кордон німецький. Дні в тиші, і по полку товариші (Сос., II, 1958, 440); // Людина, що посідає рівне з іншими становище в суспільстві, колективі. [Неофіт-раб:] Мені казав товариш-раб, що десь над Тібром.. є табор потайний рабів-повстанців (Л. Укр., II, 1951, 238).

Това́риш по неща́стю — той, хто потрапив у біду, у безвихідно-скрутне становище так само, як і інші.

2. Людина, зв’язана з ким-небудь дружбою, щирий друг, приятель. Над товаришем не смійся, бо над собою заплачеш! (Укр.. присл.., 1955, 217); Коло діда, на старому яблуневому пні, сидів його давній товариш і побратим Григорій (Довж., І, 1958, 65); Хто ж не мріє мати вірного товариша й самому бути таким! (Гончар, Бригантина, 1973, 55); * У порівн. Остапові стало жалко Соломію.. Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не пожалувала кіс своїх задля нього; вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш (Коцюб., І, 1955, 367).

3. Людина, ідейно зв’язана з іншими людьми, яка разом з ними бере участь у спільній справі, боротьбі; соратник, однодумець. Безсилий поодинці, робітник, об’єднавшись із своїми товаришами, стає силою.. (Ленін, 2, 1969, 89); — Гонять мене, як хижого звіра, Марусе, — промовив Кармель. — Вже три дні й чотири ночі никаю, не зупиняючись… товаришів розпустив… (Вовчок, І, 1955, 362); — Поспішайте ховати товариша нашого, славного бійця революції!.. (Довж., І, 1958, 57).

4. Про людину нового, соціалістичного суспільства, про радянську людину. — І воскреснемо ми, — сказав Щорс. — ..Пройдемо за Леніним достойними, простими товаришами (Довж., І, 1958, 188); Будь-які репресії проти товаришів за те, що вони є інакомислячими в тих чи інших питаннях, вирішених партією, недопустимі (Компартія України в резол. і рішен.., 1958, 78); Юнак, як і багато хто з чехів, досить вільно говорив по-російському. — Правду каже радянський товариш, що тоті [капіталістичні] підприємства з них [чехів] жили витягували. Було таке, витягували. Але всіх не витягли, ще й для нас залишилось (Гончар, III, 1959, 425); // Про представника певної радянської установи, підприємства. Раз приїхав із району один товариш читати лекцію: «Релігія — опіум» (Тют., Вир, 1964, 174).

5. Уживається перед прізвищем людини для підкреслення приналежності її до свого радянського чи партійного середовища. — Що нам потрібно в першу чергу? Якнайтісніше зв’язатися з масами. Так нас учить товариш Ленін (Головко, II, 1957, 465); — Слово для пропозиції має командир Таращанського полку товариш Боженко (Довж., І, 1958, 166); // Перед прізвищем, іменем, званням і т. ін. чи без згадування прізвища, імені, звання і т. ін., а також у звертанні — з тим же значенням. Гнат бере стакан в руки.. і говорить, відкашлявшись: — За від’їзд нашого дорогого товариша Дороша. Хай він чесно служить на благо нашої Батьківщини! (Тют., Вир, 1964, 207); Товариш Данило поїхав до Дніпра, де готувалося нічну експедицію (Ю. Янов., II, 1958, 196); — Я теж вважаю, товаришу Смирнов, що треба втрутитись, — сказав грузин (Головко, II, 1957, 530); — Як ідуть тут кілька полків маршем, то ніяк обгонити передніх, товаришу гвардії майор (Гончар, III, 1959, 207); Пождіть, пождіть, товариші, ще будем їсти й пити, Коли б ви нам допомогли капіталістів бити (Тич., І, 1957, 70).

6. заст. У назвах звань і посад — помічник, заступник. Замриборщ, підсміюючись, підходить до Мірошниченка, здоровкається: — Послали, Свириде Яковлевичу, по вашу душу. — Негайно, кажуть, привозь — і ніякої гайки. — Хто сказав? — Товариш голови повіткому (Стельмах, II, 1962, 129).

∆ Това́риш прокуро́ра див. прокуро́р.

7. у сполуч. з прикм. бунчуковий або значковий, іст. Назва старшинського звання, що надавалось у реєстровому козацькому війську полковій старшині та козакам з 2-ої половини XVII ст. Він не крився ні від кого, що сам вийшов з давнього козачого роду, що його прапрадід Лошак служив колись за бунчукового товариша у якомусь козачому полку (Мирний, III, 1954, 259); // без прикм. Скорочена назва цього звання. Добре господарство було у пана Антона Головатого, колишнього товариша і отамана Кущівського куреня (Добр., Очак. розмир, 1965, 28); У 1624-1626 рр. в Києві, крім лаврської, працювала друкарня товариша Війська Запорізького Тимофія Вербицького (Наука.., 1, 1970, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 160.

Товариш, ша, м.

1) Товарищъ. Гусь свині не товариш. Шейк.

2) Членъ общества, участникъ предпріятія. Вас. 155. Ум. Товаришок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 269.

това́риш —

1) старшинське звання, що надавалося в реєстровому козацькому війську полковій старшині та козакам, починаючи з 2-ї половини XVII ст.; слово постало від назви довіреного при това́рі (худобі), ширше — при маєткові; звідси й сполучення друг-това́риш (див. ще дружи́на2); козаки, гайдамаки, чумаки і взагалі члени якоїсь групи молоді чи старших кликали один одного «пане-товаришу!»;

2) значкови́й това́риш (від значо́к — короговка козацького війська) — старшина козацького війська; беріг стяги і корогви сотні; К. Розумовський наказав вважати це звання не нижчим від звання сотника; цього звання удостоювалися сини полкових старшин (на Січі перед її зруйнуванням було 420 значкових товаришів); див. ще Військо́вий зпачкови́й [това́риш];

3) бунчуко́вий това́риш див. бунчу́к.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 598.