ТИЦЯТИСЯ

ТИ́ЦЯТИСЯ, яюся, яєшся і рідше ТИ́ЦЬКАТИСЯ, аюся, єшся, недок., ТИ́ЦЬНУТИСЯ, нуся, нешся, док., розм.

1. Натикатися, наштовхуватися на кого-, що-небудь (під час руху, пересування). «Москвич».. незадоволено гарчав, шарпався і тицявся своїм тупорилим передом куди хотів (Зар., На світі, 1967, 8); Чайка [рядовий] ніяк не може добрати кроку з сержантом, тицяється йому в широку спину, відстає, губиться в божевільній пітьмі (Загреб., Шепіт, 1966, 345).

2. Рвучко притулятися до кого-, чого-небудь, утикатися, зариватися (головою, лицем, носом і т. ін.) у щось. Стара мовчки схопила тоді кочергу,.. махнула нею щосили, ударила Леся по голові.. Лесь тицьнувся обличчям просто в діда й затих (Ю. Янов., І, 1954, 116).

3. Метушливо кидатися куди-небудь. Пошарпаний, потовчений, закіптюжений, Сивоок тицявся то в одну пожежу, то в другу, когось рятував (Загреб., Диво, 1968, 187); Він шкутильгнув був до поліцая, і той не витримав палаючого погляду офіцера, зніяковіло оглянувся, тицьнувся з дороги в сніг (Збан., Єдина, 1959, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 134.