ТИХИЙ

ТИ́ХИЙ, а, е.

1. Який звучить не сильно, не голосно. Він [вітер] несе в собі весь гомін землі, од тихого бриніння мушки до гуркоту грому (Коцюб., І, 1955, 388); За вікном знизу чутно тихий свист (Л. Укр., II, 1951, 178); Чути тихий плач матері (Довж., І, 1958, 223); // Який майже не утворює звуків, не робить шуму. Пішов дощ, дрібний та тихий, мов крізь сито засіяв (Мирний, І, 1954, 355); Вночі повалив сніг, тихий, густий (Тют., Вир, 1964, 460); // Ледве чутний. У траві потонуть тихі кроки (Сос., І, 1957, 368); Тепер, коли в хаті стало тихо, ми почули від забитих дверей ледве чутний брязкіт зброї, тихе тупання ніг (Досв., Вибр., 1959, 73).

2. Сповнений тиші, без голосних звуків. Була холодна, тиха і темна ніч (Фр., VI, 1951, 425); Тихими вересневими світанками господар, що виганяв худобу на пасовисько, прислухався, чи не гуркоче де-небудь далі, чи не відходить фронт, чи не гонять назад германця (Тют., Вир, 1964, 390); Заніміли, поникли, погасли ліси, І людські, і пташині мовчать голоси, І проходиш ти в тихих, морозних лісах: Таємниця сіяє й згасає в очах (Рильський, І, 1960, 177); Його голос далеко чути серед тихого степу (Ю. Янов., І, 1954, 73).

Ти́ха годи́на — година післяобіднього відпочинку, сну (у дитячих садках, лікарнях, санаторіях і т. ін.). Після обіду в будинку відпочинку наступає тиха година (Мокр., Сто.., 1961, 30).

3. Без руху, непорушний. Сонце сховалось за гори, в тихих вечірніх тінях закурились гуцульські хати (Коцюб., II, 1955, 344); Маруся слухала, прижмуривши очі. В тихім повітрі кожне слово було чути, як коло вуха (Хотк., II, 1966, 131); // Безвітряний. Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться (Вовчок, І, 1955, 48); Був прекрасний той день. Небо — тихе та чисте. Але щось відчувалось у на́строях врочисте (Тич., II, 1957, 13); Погода була по-серпневому тиха й сонячна (Тулуб, В степу.., 1964, 278); // Без течії, без хвиль (про воду, озеро, став і т. ін.); спокійний, без хвиль, штильовий (про море). В тихій воді було видно синє глибоке небо (Н.-Лев., II, 1956, 52); Цар Одіссей пригнав свої човни На сонні плеса тихого лиману (Зеров, Вибр., 1966, 25); Чим довше десь я мандрував Країнами далекими, — Частіше в пам’яті зринав Вишневий сад І тихий став, Покрівлі хат з лелеками… (Нех., Чудесний сад, 1962, 85); Поїдемо, певно, човном, коли море буде таке тихе, як нині (Коцюб.,ІІІ, 1956, 140); // Захищений від дії зовнішніх сил (вітру, хвиль і т. ін.). Отак живе собі село мало не споконвіку, притулившись десь попід горою край тихої затоки (Довж., І, 1958, 70); Сюди, до причалів тихої гавані, потекло збіжжя з широких і родючих просторів української і російської чорноземлі (Смолич, V, 1959, 7).

◊ У ти́хому боло́ті чорти́ во́дяться (пло́дяться); Ти́ха вода́ гре́блі (береги́) рве — про спокійну на вигляд людину, здатну на вчинки (звичайно негативні), яких від неї важко сподіватися. Гайсина Горобець уже більше не цікавив. Залишилися регент і Рогач. Перший на вигляд був тихенький, боязливий. Але саме в тихому болоті чорти водяться (Панч, На калин. мості, 1965, 150); [Василина:] Вона у нас сумирна. [Савка:] Кажуть — тиха вода греблі рве (Вас., III, 1960, 62); Славко присягався, що він навіть не знає в селі ніякої дівчини. Але вона йому не вірила, бо знає, що тиха вода береги рве (Март., Тв., 1954, 258).

4. Такий, де немає шуму, метушні, руху. Схилилася [Катря] на тин і подивилась у тихий та пустий двір (Вовчок, І, 1955, 216); В тихих кімнатках, схожих на чернечі келії, було дуже душно (Н.-Лев., VII, 1966, 188); На тихій, порослій травою вулиці, проти відчинених воріт.. зупинилась візнича прольотка (Довж., І, 1958, 398); Сьогодні Супрунові село здавалося страшним; тихе, забуте людьми, воно лежало, мов цвинтар (Стельмах, II, 1962, 113); Є таке тихе узбережжя, де дрімає собі під козирком черепиці одна рибальська хатина (Гончар, Тронка, 1963, 229); // Віддалений від неспокійного, бурхливого життя. Неначе вигнанець з чужини, Неначе в’язень з тяжких пут, Так я, о друже мій єдиний,.. Душею рвусь в твій тихий кут (Фр., XIII, 1954, 303); Гризельді здалося, що якась сила перенесла її в далекий тихий край (Н.-Лев., VII, 1966, 42); Як би і йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти на свій вербовий човен, прибитися ним до свого тихого дому, до братів і дружини (Стельмах, II, 1962, 55).

5. Без напруженої діяльності, бурхливого перебігу, без тривог і струсів. Твоє життя буде тихе та безжурне (Н.-Лев., III, 1956, 349); З новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої (Коцюб., III, 1956, 128); Ледве дійшла я додому. Лягла і довго хворіла. Ну, потім тиха наша обстановка, тихе життя підняли мене на ноги (Хотк., І, 1966, 68); // Спокійний, безтурботний (про сон, старість і т. ін.). Тільки перед світом заплющив [Чіпка] очі й заснув тихим, одрадним сном (Мирний, І, 1949, 335); — Пошли вам, боже, в моїй хаті тихую старість, як погожая вода в криниці (Коцюб., І, 1955, 44); // Без бурхливих веселощів, розваг. — Весілля буде тихе, не бучне (Н.-Лев., VI, 1966, 84); // Скромний, не пишний. Похорони князя були тихі, не дуже бучні (Л. Укр., III, 1952, 514).

6. Який звичайно не проявляє різко або бурхливо своїх почуттів; спокійний, лагідний. Він був тихий та слухняний ще змалку, слухав матері й тепер (Н.-Лев., VI, 1966, 311); [Хотина:] Розпитувала я по людях: всі Романа шанують і почитають. Кажуть, що тихий, і ввічливий, і розсудливий (Кроп., II, 1958, 67); Тиха, покірлива, всіх слухала [Маланка] і плакала по закутках (Коцюб., II, 1955, 13); // Для якого характерні врівноваженість, лагідність. Крісп надіходить, Милий дідок, красномовства ласкавого, тихої вдачі (Зеров, Вибр., 1966, 357); Мені теж хотілось хвалитися своєю бабою, але вона мала тиху вдачу і з вигляду була непомітна (Панч, На калин. мості, 1965, 6); // Який виражав спокій, лагідність. Чайченко став коло Катрі і взяв її у танець.. Маруся їм у слід дивилась своїм поглядом тихим (Вовчок, І, 1955, 190); Вона глянула на мене своїми тихими очима і посміхнулась, але не весело (Грим., Подробиці.., 1956, 8); // Приязний, доброзичливий. А душу треба розважать, Бо так їй хочеться, так просить Хоч слова тихого (Шевч., II, 1953, 154); Він чекав, що його вилають, проженуть, а тут тихе, ласкаве слово… (Коцюб., І, 1955, 447); — Хай ваша малеча, бавлячись після війни під цими зеленими деревами, спом’яне і нас незлим, тихим словом (Гончар, III, 1959, 245); Із обличчя не сходив тихий усміх (Головко, І, 1957, 340); Тихим рухом обняв [опришок].. і впився губами в губи… (Хотк., II, 4966, 122).

7. Слабкий, незначний за силою вияву. Удосвіта його дихання зробилося таке рівне й тихе, що Гаїнці здалося, мов уже він перестає дихати… (Гр., II, 1963, 482); Проблиски світла спочатку такі бліді й тихі, чимдалі розросталися, потужніли (Коцюб., І, 1955, 315); // Спокійний, не буряний, не сильний. Вітер тихий з України Понесе з росою — Мої думи аж до тебе… (Шевч., І, 1963, 328); Від тихого подиху вітру гупав стиглими яблуками сад (Цюпа, На крилах.., 1961, 119); // Не різкий, не надто яскравий. На парк, на ліс, на всю землю лився тихий молочно-білий світ. День ні хмарний, ні сонячний, не золотий, а якийсь ніби срібний (Н.-Лев., VII, 1966, 285); Тихий вогник. Чорні силуети Чотирьох людей у темноті (Рильський, III, 1961, 44); В небі тихий місяць лине (Сос., II, 1958, 64); Він говорив про чудесне літо і про тихі зорі одної в світі батьківщини (Ю. Янов., II, 1958, 205); Мла впала. Лише у вікно лився тихий світ сонного міста… (Головко, І, 1957, 168); // Який проявляється не бурхливо, стримано.— Діду! Діду! здрастуйте, дідусю! — закричало радісно дитя. Дід зиркнув,.. по старому виду пробігла тиха одрада (Мирний, 1,1954, 286); Деякий час троянівці їхали в тихій жалобі. Усі думали про те, що жив чоловік і — нема (Тют., Вир, 1964, 337).

Ти́хі сльо́зи див. сльоза́.

◊ Ти́хою са́пою див. са́па.

8. Повільний, нешвидкий. Він і пішов буцімто у город, тихою ступою, похиливши голову (Кв.-Осн., II, 1956, 42); Швидко біжать легкі саночки, як тільки можна швидко, — але якою тихою здається та їзда молоденькому мандрівникові! (Л. Укр., III, 1952, 473); Знизу з городу підходить Скиба. Помалу йде. Але, знати, не легко дається йому оцей спокій і тиха хода: напружений увесь (Головко, І, 1957, 350); // З повільною течією (про річку, струмок і т. ін.). Ой, там, за Дунаєм, Та за тихим Дунаєм Молодець гуляє (Укр.. лір. пісні, 1958, 135); Похилились верби в воду Тихої ріки (Фр., XIII, 1954, 179); Прут під самими Чернівцями тихий, в зелених берегах в’ється собі поміж гаями (Л. Укр., V, 1956, 338); Щовечора дзвенить прозорий дзбанок твій Над тихим джерелом, що в теплій мураві Дзюркоче й пеститься (Рильський, І, 1960, 266).

9. перен. Безмовний, сумний. Неогороджена хатинка, і нема сіней, ані комори, нема садочка, ані города коло неї, тільки стара тиха груша з зломленою верховиною (Вовчок, І, 1955, 288); Все кругом неї [тюрми] було тихе, мертве (Мирний, І, 1954, 319); Я зняв шолома. Все чорніло, коли навколішки я став і тиху братика могилу, прощаючись, поцілував (Сос., II, 1958, 428); Просив [Гарасько] Тимка залишитися, щоб підслідити, що воно буде далі під тихими вербами (Тют., Вир, 1964, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 130.

Тихий, а, е.

1) Тихій, негромкій. Тихеє зітханнє. К. Псал. 211.

2) Тихій, медленный.

3) Тихій, спокойный. Тихі води. АД. І. 233. Тихе море. Шевч. Вітер тихий. Шевч. У моїй господі тихій не живе зрадливий. К. Псал. 229.

4) Кроткій. Яка вона тиха, як голубка. Левиц. Пов. 33. Ум. Тихенький, тихесенький.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 263.