ТИТУЛ

ТИ́ТУЛ, у, ч.

1. Спадкове чи надане монархом почесне дворянське звання (князь, граф, барон, віконт і т. ін.) або звання володаря держави (король, цар). — Не хочу я ні трону, ні корони, Ні титулів величних (Крим., Вибр., 1965, 206); Пан Зефірин був простий шляхтич і навіть свого рода [роду] доробкевич [вискочка], а такі високі титули, як князь і граф, робили на нього якийсь магічний вплив (Фр., II, 1950, 381); Папа [римський] ще в 1246 р. встановив зв’язок з галицько-волинськими князями; він запропонував Данилу королівський титул і прислав королівську корону (Іст. УРСР, І, 1953, 105); // кого, чого або який. Найменування, звання, що дається комусь на знак визнання його заслуг, високого громадського становища тощо. Шевченко з убивчим сарказмом висміював тих, хто звисока називав його «мужицьким поетом», і носив цей титул гордо й достойно (Рильський, III, 1956, 396); Напередодні першої світової війни, одержавши титул доктора прав, він [Л. Мартович] не мав уже змоги скористатися своїм дипломом і вести самостійно канцелярію (Письмен. зблизька, 1958, 99); Спортсмени нашої Батьківщини завоювали титули чемпіонів світу й переможців олімпійських ігор з гімнастики, важкої атлетики, боротьби, волейболу (Рад. Укр., 12.VIII 1961, 1); // розм. Назва якої-небудь посади, чину тощо. Перш усього, Зоня не звалася зненавидженим словом «гувернантка», вона отримала скромний титул «панни гардероб’яної» (Л. Укр., III, 1952, 647).

2. Назва, заголовок книжки. Ви, певно, дістали вже мою відкритку [листівку], в якій я згоджувався на порядок ІІІ томика новел і прохав би дати титул книжки до першого оповідання (Коцюб., III, 1956, 229); Загальний титул «На крилах пісень» посилаю (Л. Укр., V, 1956, 79); // Перша сторінка книжки, на якій надруковано заголовок, ім’я автора, рік і місце видання тощо. Титули, як правило, в кінці ХVII — на початку ХVIII ст. дуже перевантажувались різноманітними, часто не зовсім пов’язаними між собою сюжетними й орнаментальними зображеннями (Матеріали з етногр., 1956, 46); Титул, шмуцтитули, заставки [збірки «Україна сміється»] вигравіювані на дереві в дусі українського рослинного орнаменту (Нар. тв. та етн., 2, 1958, 25).

3. У буржуазній юриспруденції — підстава якого-небудь права. Комісар похилився над папером і, розмахнувшися, написав титул, нумер [номер] і вступну формулу протоколу (Фр., III, 1950, 305); Титул власності; Титул купівлі-продажу.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 128.

Титул, лу, м. Титулъ. Що мені по титулі, коли нема нічого в шкатулі. Шейк. Він Байдою зневажливо назвався, титулу Вишневецьких одцурався. К. Бай. 18.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 263.