СІРОМАНЕЦЬ

СІРОМА́НЕЦЬ, нця, ч. Уживається як сталий епітет вовка, часто у прикладці вовк-сіроманець. Кругом його Мов вимерли люде [люди]. Ані півня, ні собака: Тілько із-за гаю Десь далеко сіроманці Вовки завивають (Шевч., І, 1963, 107); — Обложили сіроманця.. Можна й зараз виїжджати на полювання (Стельмах, І, 1962, 397); Може, то лисиця вигулювала очеретами, а може, вовк-сіроманець підшукував собі посухіший острівець, щоб розташуватися там на цілоденний відпочинок (Тют., Вир, 1964, 230); * У порівн. — Коли б часом хлопці не з’їли поросяти живим, мов вовки-сіроманці,— говорили дівчата, сміючись (Н.-Лев., II, 1956, 114); Тоді у Львові бити став на сполох Жовто-блакитний уряд.. Як сіроманці, бігли їх старшини (Бажан, Роки, 1957, 253).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 231.

Сіроманець, нця, м. Эпитетъ волка: сѣрый. Вовки-сіроманці набігали, тіло козацьке реали. Макс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 128.

сірома́нець: вовк-сірома́нець — уживається як сталий епітет у народній творчості; див. ще вовк1.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 544.