СТІКАТИ

СТІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТЕКТИ́, стечу́, стече́ш; мин. ч. стік, стекла́, ло́; док.

1. Текти вниз (про рідину). І ніхто їх [померлих] не ховає, Сліз не проливає; Лиш роса з дубів поволі Жалібно стікає (Рудан., Тв., 1956, 77); Піт заливав йому очі, стікав градом по бороді, падав додолу (Мирний, І, 1954, 304); Старий витягає з води вудочку.. По ній стікає крапельками вода (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 7); Замрячив дрібний дощик.. З усіх гілочок, листків, хвоїнок стікали дрібні краплини (Ів., Опов.., 1949, 204); * Образно. Від брів до підборіддя стікала по обличчі нервова блідість (Тют., Вир, 1964, 165); // Переміщатися вниз (про повітря і т. ін.). Охолоджене повітря стікає вниз [по схилах гір] і заміняється теплішим (Колг. Укр., 2, 1962, 25); // Витікати, виливатися. З напівзгаслого ока у баби стікала сльоза (Коцюб., II, 1955, 279); [Єнджиховський (ко́пає Шеремету):] Скільки крові стекло — і не здох (Ірчан, І, 1958, 84); // розм. Втрачати вміст рідини. Як добрий став — риба буде; а стече став — болото буде (Номис, 1864, № 7157); // Сипатися, падати безперервним потоком (про сипкі речовини). З коша блідим струмком стікає борошно (Кир., Вибр., 1960, 293); // перен. Проходити, минати (про час). Стечуть роки — зима прийде незвана Спинити рух думок (Стельмах, V, 1963, 249).

2. тільки недок. Текти, протікати, спускаючись звідки-небудь (про річку, струмок і т. ін.). Між двома горами послався той шлях, порізаний ровами, що повикручувала весняна вода, стікаючи з гір (Мирний, І, 1954, 245); Я родився в болгарськім селі, Там, де Іскор стікає з гори (Воронько, Драгі.., 1959, 108); З поля стікали в яр десятки струмків і струмочків (Донч., VI, 1957, 83); Ріка, стікаючи з більш високого місця, врізується в гірські породи, розмиває їх і зносить вниз по течії (Фіз. геогр., 5, 1956, 113); * Образно. Чорна з мідним відтінком коса.. стікала, як струмок смоли, їй на спину (Коп., Навколо полум’я, 1961, 57).

3. Розплавляючись, танучи і т. ін. зверху, з країв, покриватися патьоками, струминками речовини, що тече. Стікає лойова свічка, надворі починає сіріти, і до будинку пара рисаків підвозить сани з паном (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 50); Бруньки на каштанах стікали липучим соком (Смолич, Мир.., 1958, 6); // Рясно вкриватися (виділеним із себе потом, милом і т. ін.). Брязкіт заліза й гамір людей не давали Ісен-Джанові ввійти в роль. Він крутився, відсахувався.. і стікав потом (Ле, Міжгір’я, 1953, 154); Утомився кінь, голову понурив, милом стікає (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 508).

Стіка́ти (стекти́) кро́в’ю див. кров.

4. Посилено рости і ненормально розвиватися внаслідок затінення (про рослини). — На полях буряк стікає (С. Ол., Вибр., 1959, 277); Треба було швидко розібрати букети, щоб буряки не стекли (Колг. Укр., 1, 1961, 24); // Зменшуватися в об’ємі, вазі внаслідок надмірної зволоженості в період достигання (про зерно). — Видно, дощі захопили [пшеницю], як красувалася: стекла! Сказано: зерно, як мачина… (Мирний, II, 1954, 254).

5. заст. Вистачати. — А що, братця,.. якби ми Грицькові та пособили?.. — Розумна твоя рада.. Та чи стече ж у нас на теє грошей? (Гр., II, 1963, 352).

6. рідко. Зливатися в одне ціле. Брехуни умруть, а правда з віку в вік стече в один акорд (Тич., І, 1957, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 712.

Стікати, ка́ю, єш, сов. в. стекти, стечу, чеш, гл.

1) Стекать, стечь. Як добрий став, — риба буде, а стече, — болото буде. Ном. № 7157.

2) Сдѣлаться тощимъ, захирѣть (о растеніи)? (Пшениця) на вмолот не теє. Видно дощі захопили, як красувалася: стекла: сказано, зерно як мачина. Мир. ХРВ. 350.

3) Хватать, хватить, стать. Вже тепер у мене здоровя не стіка. Лебед. у. Хиба у нас грошей не стече весілля справити. Зміев. у. Стікає й розуму таке робити! Харьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 206.