СТЯБЛО

СТЯБЛО́, а́, с., діал.

1. Дерев’яний ківш. Він повитягав з казана здоровим, як тарілка, ополоником зварену рибу і склав її в стябло, чи здоровий коряк, в котрому навіть держално було видовбане. Стябло було здорове, як ночви. Кухар зробив з юшки густий росіл, облив ним рибу.., поставив на стіл стябло з рибою, а потім насипав у миску юшки і накраяв хліба (Н.-Лев., II, 1956, 222).

2. Піднос, таця. Свіжа печеня, ковбаси, тетеря.., риба на стяблі, холодець із сули, начинений кендюх.. — всього тут було доволі (Добр., Очак. розмир, 1965, 426); Саїд Алі поставив піалу на стябло і, нічого не сказавши, встав з килима (Ле, Міжгір’я, 1953, 97).

3. Поміст, дошка в рибальському човні для складання сітей.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 809.

Стябло, ла, с.

1) Въ рыболовной лодкѣ доска, родъ платформы для складыванія сѣтей. Вас. 151, 187.

2) Подносъ. (Залюб.). Варили різні потрави: тетерю, борщ, галушки, хляки, рибу на стябло. Стор. II. 150. Ум. Стяблечко. Чи взять відсіль оце стяблечко? Екатер. у. (Залюб.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 224.