СТРІПУВАТИСЯ

СТРІ́ПУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., рідко СТРІ́ПАТИСЯ, аюся, аєшся, док.

1. Обтрушуючи себе, очищатися від чого-небудь; обтрушуватися. Від часу до часу зачіпало деяке крилате галуззя об мою і її шапку, і тоді посипувався на нас іній, з якого ми мовчки стріпувались (Коб., III, 1956, 86); Мокрі як хлющ, ледве живі, люди одпирхувалися, стріпувались, кленучи в думці увесь білий світ (Кучер, Голод, 1961, 262); — Устав я, стріпався, як ота курка, що порпалась у порохах, та й іду далі (Март., Тв., 1954, 206).

2. тільки недок. Трясти поривчасто всім тілом (про тварин, птахів, риб). Поморені коні стріпувались і звішували голови, хапаючи бур’ян під тином (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 42); Андрій вже виходив на берег. В його руках стріпувалась величезна сіро-зелена щука (Збан., Крил. гонець, 1953, 24); * Образно. Кружляло багряне листя, пливли по небу сірі хмари і десь далеко стріпувався дзвоник в руках старого Архипа… (Зар., Світло, 1961, 31).

3. тільки недок. Рухатися, трястися, коливатися (перев. про частини тіла людини). Стала враз [дівчина] серйозна, а очі ще сміються, і губи мимовіль стріпуються (Гончар, II, 1959, 41); На щоках, розрум’янених сном, ледве помітно стріпувались вії (Кол., Терен.., 1959, 337).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 780.