СТРИГУН

СТРИГУ́Н, а́, ч. Однорічне лоша, якому звичайно підстригають гриву. Хведорові в руку йшлося: урожай був добрий, щепи поприймались чисто всі, два ловких стригуни вигодувались, вже й виїжджати їх почав (Григ., Вибр., 1959, 276); Трохи осторонь стояли другі меншенькі ясельця, а біля них Трохимова корова та конячка; хтось прив’язав туди ще й стригуна (Л. Янов., І, 1959, 167); — А я на конях гасаю з дитинства. Ще піонеркою виховувала для армії.. стригунів (Логв., Літа.., 1960, 28).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 768.

Стригун, на, м. Годовалый лошонокъ, у котораго стригутъ гриву. Вас. 197. Ум. Стригунець.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 215.