СТАНОВИЙ

СТА́НОВИЙ, а, е, лінгв. Стос. до стану (див. стан³ 5). Станові відношення в дієслові.

СТА́НОВИ́Й, ста́нова́, ста́нове́.

1. Стос. до стану (див. стан³ 6); // Зумовлений приналежністю до якого-небудь стану. Українська шляхта і козацька старшина сподівались забезпечити собі станові економічні і політичні привілеї, зберегти у своїх руках адміністративні і судові органи влади (Іст. УРСР, І, 1953, 256); Революція не лишила каменя на камені від станових і класових привілеїв експлуататорів (Програма КПРС, 1961, 10).

2. Заснований на поділі суспільства на стани; власт. суспільству, поділеному на стани. Герої творів Квітки-Основ’яненка — це здебільшого селяни, сільські дівчата й парубки, що зазнають горя від панів-кріпосників, майнової і станової нерівності (Рад. літ-во, 3, 1971, 27); // Власт. привілейованим станам, який грунтується на зневажливому ставленні до інших станів. Мало кого поважала [Зоня] з сільських священиків. Вважала їх за тюхтіїв, позбавлених добрих манер, але почуття станової солідарності не покидало її ніколи (Вільде, III, 1968, 93).

СТАНОВИ́Й¹, а́, е́, заст.

1. Стос. до стану (див. стан² 3); пов’язаний з управлінням станом. Станове управління.

Станови́й при́став див. при́став.

2. у знач. ім. станови́й, во́го, ч. Те саме, що Станови́й при́став (див. при́став). З’їхались на заїзний двір два станові, і обидва були в одставці. Слово за слово і добалакались до того, як вони були становими в одному стані (Україна.., І, 1960, 15); Через день у Медвин примчали справник, земський начальник, становий і кінні стражники (Стельмах, І, 1962, 632); * У порівн. Михалчевському хотілось поговорити з Василиною, розпитати в неї за все, заглянути в її душу, та Марія стриміла перед ним, як той становий (Н.-Лев., II, 1956, 142).

СТАНОВИ́Й², а́, е́. Головний, основний.

Станова́ жи́ла, заст. — те саме, що Спинни́й мо́зок (див. спинни́й). — Так, кажеш, на поправку пішов? Головне, щоб станова жила сили набиралася, а вже від неї усе тіло почне здоров’ям наливатися (Кочура, Зол. грамота, 1960, 427).

∆ Станови́й я́кір, мор. — головний великий якір, який опускають з судна під час тривалої стоянки. В один з найміцніших поривів луснув канат від важкого станового якоря.., і шхуна ще безпорадніше заборсалася на одному меншому якорі (Тулуб, В степу.., 1964, 393); За морськими правилами, відсутність.. станового якоря не дає судну права виходити в море (Веч. Київ, 28.II 1968, 4).

◊ Станови́й хребе́т: а) (заст.) те саме, що хребе́т 1; б) (чого) щось життєво важливе, найголовніше в чому-небудь. Виховання любові й поваги до праці на благо суспільства, трудове загартування людей — серцевина, становий хребет ідеологічної роботи (Ком. Укр., 1, 1964, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 646.

Становий, вого, м. Становой приставь. Вони були становими в одному стані. Грин. ІІ. 332.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 196.