СПІШИТИ

СПІ́ШИТИ див. спі́шувати.

СПІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок.

1. з інфін., з чим і без додатка. Старатися, намагатися якнайшвидше зробити що-небудь, виконати якусь роботу; квапитися, поспішати. Готова страва вся стояла, Спішили всі за стіл сідать (Котл., І, 1952, 205); Спішу поділитися з Вами звісткою (Коцюб., III, 1956, 230); Оленчук не спішив з відповіддю, розуміючи, що від його слова, від його поради зараз багато що залежить (Гончар, II, 1959, 396); Хліб той місила [Марія], до печі доглядалася, хапаючись, так наче Тихін у дорогу куди виряджався, а хліба в хаті не було, та спішила (Головко, II, 1957, 153); * Образно. Спішили [вітряки] домолоти чиєсь мливо, скрипіли, і шарпались, і стогнали під вітром (Стельмах І, 1962, 169).

Не спішачи́ — те саме, що Не поспіша́ючи (див. поспіша́ти).— Іди ж, братику, іди швидше. Роби йому, Мотре, як бабуся казала. Та роби гаразд, не спішачи (Кв.-Осн., II, 1956, 197).

2. Швидко йти, бігти, пливти, їхати і т. ін.; прагнути якнайшвидше потрапити, вчасно прийти, не спізнитися кудись. Він біг, спішив до своєї квартири (Фр., VII, 1951, 250); Тут немає чим дихать, спішимо на свіже повітря (Коцюб., II, 1955, 243); Мати одразу ж босими ногами опускається на вогкувату долівку і спішить до печі (Стельмах, І, 1962, 135); Батько нічого не сказав синові, побачивши, як той спішить з двору, щоб завидна впоратися з оранкою (Томч., Жменяки, 1964, 23); * Образно. Чорними клубами перекочуються [хмари] і спішать, спішать, спішать… (Хотк., II, 1966, 90); З зерном машини Спішать до станції — пора ж гаряча! — Жнива! (Дор., Серед степу.., 1952, 36).

◊ Спіши́ти по́перед ба́тька в пе́кло див. пе́кло.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 533.

Спішити, шу́, ши́ш, гл. Спѣшить. Хто спішить, людей смішить. Ном. № 5581.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 179.