СПІТНІТИ

СПІТНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Укритися потом. В дворі Настя вимішує свиням у цебрі — з цебра пара. Настя спітніла (Вас., III, 1960, 330); Взимку дід Олофір тяжко захворів. Пішов вудити окунів і, доки прорубав ополонку, спітнів (Донч., III, 1956, 107); Василь відчув, що його руки спітніли (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 114); Враз мені стало душно, аж чоло спітніло (Грим., Подробиці.., 1956, 79); // Стати вологим від поту, просякнутися потом. Матроська душа в комбайнера жива, спітніла тільняшка ряба, для хлопця такого і мирні жнива — гаряча нова боротьба (Уп., Вірші.., 1957, 60).

2. тільки 3 ос. Укритися краплями осілої пари; запотіти. Шибки в вікнах спітніли, неначе плакали гіркими сльозами (Н.-Лев., VI, 1966, 348); Кожна бочка опечатана сургучем і позначена крейдою. Стеля і стіни пивниці спітніли (Томч., Жменяки, 1964, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 533.

Спітніти, ні́ю, єш, гл.

1) Вспотѣть. покрыться потомъ. Як укрився кожухом на лежанці, то так спітнів.

2) Запотѣть. Накрили борщ тарілкою, а вона й спітніла. Новомоск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 179.