СПІДКА

СПІ́ДКА, и, ж., розм.

1. Те саме, що ви́воріт; // рідко. Підкладка. Спідка добра, а верх подраний (Сл. Гр.).

2. Нижня скоринка хліба. Спідка паляниці.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 523.

Спідка, ки, ж.

1) Изнанка. Спідка добра, а верх подраний.

2) Основаніе. Вх. Лем. 401.

3) Корка нижняя у хлѣба. Взяла паляницю, постукала, поклала щиколотками під спідку. Левиц. Пов. 197. Скоріше вибрав на тарілку, ввесь коровай на мир роздав; а музикантам тілько спідку. Алв. 36.

4) Дно большой лодки (дуба). Мнж. 180.

5) мн. Варежки въ кожаныхъ рукавицахъ. Мнж. 192.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 177.