СПУДЖУВАТИ

СПУ́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., СПУ́ДИТИ, джу, диш, док., перех., діал.

1. Лякати. Кукурікання дивного когута спудило курей і розбудило попадю (Казки Буковини.., 1968, 34).

2. Проганяти. [Xрапко:] Другий би давно його [діда] з двору спудив, а я держу, — хай живе!.. (Мирний, V, 1955, 133).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 611.

Спуджувати, джую, єш, сов. в. спудити, джу, диш, гл. Пугать, испугать. Я їхав улицею і де взявся собака, — спудив коня. Новомоск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 191.