СПРАГЛИЙ

СПРА́ГЛИЙ, а, е.

1. Який дуже хоче пити, відчуває спрагу. Коли останні надії вже покинули товаришів, вони почули звук далекого пострілу. Мабуть, не дає стільки радості крик «вода!» змореним, спраглим мандрівникам у жаркій пустині, скільки приніс її цей далекий звук комсомольцям (Донч., II, 1956, 56); Ми зрозуміли: про свої поля Ті люди спраглі говорили (Рильський, II, 1960, 293); До ріки з пасовища лісного спускався Олень той, спраглий на сонці, жадобу втолить водопоєм (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 177); // у знач. ім. спра́глий, лого, ч. Той, хто дуже хоче пити, відчуває спрагу. З вулиці не своїм голосом кликано спраглих по лимонад (Коцюб., II, 1955, 125); Я лиш тому співаю про кохану, Що так мені потрібно ніжних рук, Як спраглому води… (Павл., Бистрина, 1959, 221); // Пересохлий від спраги (про язик, губи і т. ін.). Він устами спраглими приник До джерела (Рильський, III, 1961, 220); На ранок стало краще. Спраглий язик промивала Ганна Федорівна борною, радіючи, що тяжка хвороба переборена і чоловік тепер житиме (Шиян, Баланда, 1957, 72); Вона шепотіла щось спраглими губами (Ле, Ю. Кудря, 1956, 229).

2. перен. Який не має достатньої кількості води, вологи. Гримить!..Жде спрагла земля плодотворної зливи (Фр., X, 1954, 10); Шумить вода по листі, по гіллі І спраглу землю напуває щиро (Рильський, III, 1961, 153); По спраглих від зимового бездощів’я полях потечуть води каналів; урожаї всюди потрояться і почетверяться (Минко, Намасте.., 1957, 22); Держава направила у наші спраглі степи дніпровську воду (Рад. Укр., 7.I 1971, 1).

3. перен. Який виражає пристрасть, сильне почуття; гарячий. Тільки надія є, спрагла, як ця земля, Благословенна, як хліб, зважена, як метал (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 46); Плачучи, засміялась Вутанька і ще міцніш пригорнула сина до себе, осипаючи його спраглими.. поцілунками (Гончар, II, 1959, 198).

4. перен. Який жадає чого-небудь, жадібний до чогось, на щось. Не знаю, чи то з усіма таке діється, чи то лише зо мною, спраглим усього рідного, тепер далекого від мене (Коцюб., І, 1955, 178); Смішно. Дивно. Я пишу своїй доньці… Мені кажуть, що я ніколи не був жонатий і не мав дітей, а мої мрії — це є просто химери мого спраглого на батьківське щастя мозку (Досв., Вибр., 1959, 13); Величезні башти, фантастичні дерева, блакитні ставки встають, виростають перед спраглим зором мандрівника (Коп., Вибр., 1948, 25).

5. перен. Який прагне чого-небудь. З дитинства спраглий до знань, до подорожей, Пржевальський задається метою стати природодослідником (Знання.., 5, 1971, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 595.