СПОДОБЛЯТИ

СПОДОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СПОДОБИ́ТИ, доблю́, до́биш; мн. сподо́блять; док., перех., заст.

1. Виявляючи увагу, прихильність, давати можливість зазнавати чого-небудь, робити щось. — Слава богу,— подумав тато,— що сподобив мене діждати сеї години, що я сина свого бачу (Свидн., Люборацькі, 1955, 72); — Може, таки я ще одужаю, може, господь сподобить мене ще яку сорочку спрясти!.. (Л. Янов., І, 1959, 56); // безос. Не сподобило до справжньої Золотої грамоти дожити (Коз., Зол. грамота, 1939, 54); // Визнавати гідним, достойним чого-небудь; удостоювати. [Сильвестр:] Тебе ж господь сподобив дивних знаній [знань] І чудному мистецтву научив (Коч., П’єси, 1951, 15); — Коли я сподобив тебе своєї ласки, то слава твоя стане ще ліпша..,— сказав Єремія (Н.-Лев., VII, 1966, 127).

2. Робити кому-небудь честь своєю увагою, ласкою і т. ін. — Сідайте, будьте ласкаві. Я дуже радий, що ви сподобили нас одвідинами в цій глушині,— говорив Навроцький, подаючи стільці паничам (Н.-Лев., V, 1966, 202).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 557.

Сподобляти, ля́ю, єш, сов. в. сподобити, блю, биш, гл. Украшать, украсить. Робітна молода била, ручників наробила, боярів сподобила. Гол. II. 127. Голота, надѣвъ богатую татарскую одежду, говоритъ: Ой поле Килиїмське! бодай же ти літо й зіму зеленіло, як ти мене при нещасливій годині сподобило. АД. І. 171.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 182.